| Актинобактерії | ||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Культура Streptomyces sp. на мікроскопному склі
| ||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||
| ||||||||||||
| ||||||||||||
|
Посилання
| ||||||||||||
|
Актинобактерії (Actinobacteria, застаріла назва — променисті грибки або актиноміцети — Actinomycetes) — грам-позитивні бактерії, які характеризуються високим (понад 55%) вмістом гуаніну і цитозину в ДНК та мають подібну грибам міцеліальну будову. Найбільша підгрупа — актиноміцети (Actinomyceta), далі вся інформація стосується цієї підгрупи.
Товщина міцелія актиноміцетів — 0,5—1,0 мкм. При зростанні на щільних середовищах розрізняють субстратну і повітряну частини міцелію. Розмножуються вони фрагментами або спорами що утворюються у різних видів на повітряному і/або субстратному міцелії. Спори та спороносці мають різноманітну форму. Зрідка забезпечені джгутиками й здатні до пересування.
Подібно до грибів актиноміцети здатні утворювати позаклітинні ферменти гідролази, які розкладають складні полімерні речовини (хітин, лігнін, гумусоподібні речовини). Поширені в ґрунті, мулі водоймищ, на рослинних залишках, основною екологічною роллю є розкладання органічної речовини. Є патогенні види (Actinomyces israelii), що спричиняють актиномікоз.
Актиноміцети є активними продуцентами антибіотиків, утворюючи до половини відомих науці.
Деякі члени класу
Нокардіоформні актиноміцети
Аеробні організми, що мають в циклі розвитку міцеліальну стадію. Міцелій може розпадатися на елементи, утворюючи ланцюжки, подібні спорангіям. Справжніх спор немає. Сюди відносять рід Rhodococcus, здатний використовувати вуглеводні нафти.
Геодерматофіли та франкії
Міцелій, що утворюється, ділиться на окремі коковидні клітини, рухомі у геодерматофілів і нерухомі у франкій. Франкії — азотфіксуючі симбіонти вільхи й інших не бобових рослин, що створює на їхньому корінні бульби. Житло: ґрунт, води та шкіра ссавців.
Актиноплани
У циклі розвитку мають рухому стадію і стадію утворення розвиненого міцелію, розділеного перегородками. Поділяються на роди по типах спорангіїв. Сапротрофи та факультативні паразити. Поширені в ґрунті, лісовій підстилці, тваринних останках і воді природних джерел, часто розвиваючись на пилку рослин, що потрапили в неї.
Стрептоміцети
Утворюють добре розвинений повітряний міцелій, що не розпадається в процесі розвитку на окремі клітини. Спорангії складаються з прямих або закручених спіраллю ланцюжків нерухомих спор. Мешкають у ґрунті, характеризуються сильною антибіотичною і хітинорозчинювальною активністю.
Мадуроміцети
Міцелій також не розпадається на окремі клітки. Спори тільки на повітряному міцелії в ланцюжках або спорангіях, як рухомі, так і ні. Група погано вивчена і вимагає ревізії.
Термоактиноміцети та термоноспори
Термоактиноміцети утворюють типові ендоспори й за цією ознакою, а також по будові 16s рРНК, повинні бути віднесені до бацил, проте утворюють розвинений міцелій. Термофіли, здатні рости в діапазоні 40—48 градусів за Цельсієм.