Мы используем файлы cookie.
Продолжая использовать сайт, вы даете свое согласие на работу с этими файлами.
Бойові отруйні речовини в Першій світовій війні

Бойові отруйні речовини в Першій світовій війні

Подписчиков: 0, рейтинг: 0

Першу світову війну неофіційно називають війною хіміків, оскільки протягом усього конфлікту застосовувалися отруйні речовини найрізноманітнішої дії.

Основні хімічні речовини

Основні застосовувані в ході війни речовини не були новоствореними — їхнє відкриття припадало на XIX і навіть на XVIII століття: хлор (1774), синильна кислота (1782), хлороціан (1802), фосген (1812), іприт (1822), хлоропікрин (1848). До інших речовин, що були в розпорядженні сторін конфлікту станом на початок війни, належали: етилбромоацетат, хлороацетон, ксилілбромід, бензилбромід, бромоацетон, бромбензилціанід, акролеїн.

Перші застосування

Попри поширену думку, вперше застосувала хімічну зброю не Німеччина, а Франція — використовуючи проти німецьких військ гранати зі сльозогінним етилбромоацетатом у серпні 1914 року. Франція тестувала такі гранати ще до початку війни і продовжувала застосовувати сльозогінний газ протягом усієї війни. Однак низька ефективність подібних засобів не зчинила значного резонансу у стані ворога і тривалий час залишалася малопомітною, особливо на фоні подальшого масштабного застосування хімічної зброї Німеччиною.

Хлор

Розпилювання отруйних речовин під час Першої світової війни

Наприкінці 1914 року Габеру спало на думку використовувати хлор, що тоді у значних кількостях застосовувався для отримання барвників, пускаючи його за вітром на ворожі позиції. Навесні 1915 року Габер переконав у цьому Вище командування Німеччини, а також отримав дозвіл на створення спеціального військово-наукового підрозділу Піонерський полк 35, військовики якого тренувалися для проведення хімічних атак і мали передове захисне спорядження. До числа науковців полку також увійшли Отто Ган, Вільгельм Вестфаль, Ервін Маделунг, Джеймс Франк і Густав Герц. Першою ціллю для хлорної атаки командувач Генерального штабу Німеччини генерал Еріх фон Фалькенхайн обрав бельгійське місто Іпр. В ході підготовки Габер розмістив поблизу міста понад 5 тисяч балонів зі стисненим хлором. Без сприятливого вітру він не міг випускати газ, в той час як супротивник обстрілював їхні позиції і подеколи навіть пробивав балони, внаслідок чого загинули 3 і отримали ушкодження 50 солдатів. 22 квітня 1915 року, дочекавшись сильного вітру з північного сходу, війська полку за наказом Габера відкрили вентилі на 5730 балонах, випустивши 168 тонн хлору по фронту шириною в 4 милі (6,4 км). Утворилася жовто-зелена стіна диму заввишки до 15 метрів, що рухалася на позиції французько-алжирських і канадських військ за швидкістю 30 м/хв. Солдати, що зазнавали ураження, не були укомплектовані достатнім захисним спорядженням, тому їм доводилося вмочувати у воді бавовняні пижі і прикривати обличчя. За різними підрахунками внаслідок газової атаки загинули та отруїлися від 3 до 15 тисяч чоловік. Після успішної операції під Іпром Габер почав діяльність також на Східному фронті — у травні 1915 німецькі війська знову атакували російські позиції під Болімовим. Випущені 263 тонни хлору спричинили загибель 6 тисяч вояків. В результаті двох наступних газових атак по тих самих позиціях загинуло ще 25 тисяч чоловік (такі значні втрати пояснювалися відсутністю у російських військ необхідної захисної амуніції). А наймасштабніше застосування хлору відбулося у жовтні під французьким Реймсом — тоді з 25 тисяч балонів його було випущено 550 тонн.

Іприт

Канадський солдат, що отримав опіки шкіри внаслідок дії іприту (1917—1918)

12 липня 1917 року у битві поблизу Іпру Німеччина ввела в дію іприт — речовину шкірно-наривної дії, котра завдавала уражень по всіх незахищених ділянках тіла і була названа «королем хімічної зброї». Перше масштабне його застосування відбулося за тиждень, коли німці атакували сили Великої Британії під Ньївпортом, — поранення тоді дістали 14000 чоловік, 500 з яких померли у перші три тижні. Наступного місяця по позиціях 2-ї французької армії було випущено 100 тисяч іпритних снарядів, що призвело до ураження 20 тисяч чоловік. Серед хімічної зброї найбільші втрати спричинило застосування іприту — на нього припало у 8 разів більше жертв, ніж від усіх інших отрут разом узятих.

Також використовувались

Ще до кінця 1915 року військами Антанти були застосовані перхлорометилмеркаптан (задушливої дії) та сльозогінний бензилйодид, а Німеччиною — фосген, котрий був у 18 разів токсичнішим за хлор, і у травні 1916 — його модифікація — дифосген. Два місяці потому Франція застосувала синильну кислоту і згодом хлороціан.

Посилання



Новое сообщение