Волоцю́зтво — стан людини, що живе в бідності, блукає з місця на місце, не має власного житла, постійної роботи чи іншого законного джерела прибутку (засобів до існування). В соціологічній та юридичній літературі волоцюзтво зазвичай визначається як систематичне переміщення особи, що не має постійного місця проживання, з однієї місцевості в іншу (чи в межах однієї місцевості), з існуванням при цьому на нетрудові доходи.
Ставлення закону до волоцюзтва різнилося в різних країнах і в різні часи. Воно могло рахуватися кримінальним злочином, дрібним правопорушенням чи просто асоціальним явищем, котре сприяє залученню до злочинної діяльності, але саме по собі, порушенням закону не є. Відрізнялися і юридичні визначення цього поняття, ознаки, за якими людину можна віднести до волоцюг.
Особливо суворими закони проти волоцюг і жебраків відрізнилася Велика Британія, де заборона на волоцюзтво і жебрацтво зберігається досі. Закони про волоцюзтво в США була частково відмінені, як заперечувальні Конституції, частково продовжують діяти. Людина, що має законне джерело прибутку в США не вважається волоцюгою, навіть якщо він/вона не має домівки і постійно переміщується з місця на місце. Кримінальна відповідальність за волоцюзтво збереглася в Канаді, де воно також розглядається як існування на доходи від злочинної діяльності чи азартних ігор, а не як постійне мандрування.
Історія
В казках середньовічної Європи жебраки слали прокляття на того, хто образить їх чи буде скупий на милостиню. Відьми також могли жебракувати, клянчити "молоко, дріжджі, спиртне та м'ясо" в Англії. У деяких країнах Східної Азії жебракам досі присвоюють володіння містичними силами, поважають та бояться їх.
Волоцюзтво в законодавстві Німеччини
Згідно з Кримінальним кодексом Німеччини 1871 р., волоцюзтво було однією із підстав для примусового поміщення в робітничий дім.
В часи Веймарської республіки закон проти волоцюзтва був пом'якшений, але після приходу до влади нацистів він набув попереднього жорстокого вигляду. Волоцюзтво разом із жебрацтвом, проституцією і "відхиленням від роботи" стало розглядатися як "асоціальна поведінка" і каралось відправкою в концтабір.
Волоцюзтво в законодавстві Великої Британії
В XVI та XVII віках в Англії, волоцюгою вважалась людина, яка може працювати, але надала перевагу не займатися працею (чи не змогла знайти собі роботу, блукала у пошуках роботи) чи той, хто жив жебракуванням. Волоцюзтво було протизаконним і каралось клеймуванням, їх пороли різками, забирали в солдати, засилали на каторгу в колонії. Волоцюги відрізнялися від "поважних бідних" - тих, хто не міг забезпечувати себе у зв'язку з похилим віком чи хворобою. Тим не менше, зазвичай англійське законодавство не проводило відмінності між "поважними бідними" та злочинцями, і ті й інші отримували однакове суворе покарання. "Закон про бідних" діяв в Англії й Уельсі з XVI ст. До встановлення "держави загального добробуту" в ХХ столітті.
Джерела
- Анастасія Рябчук. Проблема «асоціалів» у нацистській Німеччині [Архівовано 10 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Спільне. – № 5. – 2012. – С. 79-85