Ванкоміцин

Ванкоміцин

Систематична назва (IUPAC)
(1S,2R,18R,19R,22S,25R,28R,40S)- 48- {[(2S,3R,4S,5S,6R)- 3- {[(2S,4S,5S,6S)- 4- amino- 5- hydroxy- 4,6- dimethyloxan- 2- yl]oxy}- 4,5- dihydroxy- 6- (hydroxymethyl)oxan- 2- yl]oxy}- 22- (carbamoylmethyl)- 5,15- dichloro- 2,18,32,35,37- pentahydroxy- 19- [(2R)- 4- methyl- 2- (methylamino)pentanamido]- 20,23,26,42,44- pentaoxo- 7,13- dioxa- 21,24,27,41,43- pentaazaoctacyclo[26.14.2.23,6.214,17.18,12.129,33.010,25.034,39]pentaconta- 3,5,8(48),9,11,14,16,29(45),30,32,34,36,38,46,49- pentadecaene- 40- carboxylic acid
Ідентифікатори
Номер CAS	1404-90-6
Код ATC	A07AA09
PubChem	14969
DrugBank	DB00512
Хімічні дані
Формула	C66H75Cl2N9O24
Мол. маса	1449,3 г/моль
SMILES	eMolecules & PubChem
Фармакокінетичні дані
Біодоступність	незначна (перорально)
Метаболізм	виділяється незмінним
Період напіврозпаду	4–11 годин
Виділення	нирки
Терапевтичні застереження
Кат. вагітності	B2 (Австралія), B (США)
Лег. статус	S4 (Австралія), POM (Велика Британія), ℞-only (США)
Шляхи введення	перорально, внутрішньовенно,

Ванкоміцин — сильний антибіотик з групи глікопептидів; застосовується для профілактики та лікування інфекцій, викликаних Грам-позитивними бактеріями. Хоча ванкоміцин було вперше отримано у 1950-х роках з культури Amycolatopsis orientalis, його широке використання розпочалося лише в 1980 як ефективного альтернативного засобу проти золотистого стафілококу.

Ванкоміцин традиційно вважається засобом «крайнього застосування», що вживається у випадках, коли інші антибіотики не допомагають. Останнім часом однак, з появою ванкоміцин-резистентних організмів, дедалі ширше замінюється в таких випадках лінезолідом і даптоміцином.

Див. також

• Теїксобактин

Джерела

• ВАНКОМІЦИНУ ГІДРОХЛОРИД [Архівовано 10 березня 2016 у Wayback Machine.] Фармацевтична енциклопедія