Вервиця (дав.-рус. вьрвь, староцерк.-слов. врьвь) — нитка, шнурок із нав'язаними вузлами (пізніше, додатково нанизували більшими чи меншими перлами, зернами, коралями чи іншими атрибутами). У християнстві вервиця є засобом, який допомагає краще зосередитися на молитві.
Також вервиці називали коралове намисто.
Історія
Вервиця відома з перших часів християнства — з II чи III ст. по Різдві. Першими почали вживати вервицю єгипетські пустельники, від них перейняли її грецькі ченці, а від грецьких — і руські.
На давніх малюнках видно перших руських ченців у Києві святих Антонія й Феодосія Печерських з вервицею в руках. Західні католицькі ченці перейняли вервицю зі Сходу.
Давньоруський «Номоканон» з XI ст. приписує у 87 правилі: «Вервиця хай має 103 вузли. На всякому вузлі хай мовить чернець приписану молитву». Коли хто вступає в чернечий стан, одержує вервицю зі словами: «Брате, прийми духовний меч, слово Боже…». Отже, вервиця — це духовний меч ченця, яким він має поборювати всі спокуси. Носять їх і православні єпископи.
Література
- Вервиця, чотки // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 140. — 1000 екз.