Продолжая использовать сайт, вы даете свое согласие на работу с этими файлами.
Вокальна музика
Вокальна музика — це:
- музично-поетичне мистецтво, в якому голос відіграє чільну або рівноправну з музичними інструментами роль;
- мистецтво передавати засобами голосу співака ідейно-образний зміст музичного твору.
Поняття «вокальна музика»
Вокальна музика призначена для співу. Спів є одним із найдавніших видів музичного мистецтва. Зазвичай спів супроводжується інструментальним акомпанементом, але може бути і без нього. Це спів, що має назву a cappella. Оперний спів пов'язаний з театральним видовищем, яке містить у собі різні види вокального мистецтва. А камерний спів — це виконання романсів, пісень, переважно солістом або невеликими ансамблями. До вокальної музики відносяться твори для одного, декількох або багатьох голосів без супроводу (сольні пісні, ансамблі, хори a cappella), і музичні твори для співу з інструментальним супроводом, а також хори з інструментальним супроводом (фортепіано, орган, оркестр і ін.) і, нарешті, опера. Вокальні твори складаються з музики та слів, але є винятки. Вокальна музика пов'язана з мовою та мовленням. Підйоми та пониження голосу, тобто мовленнєві інтонації, об'єднуючись із музикою, підсилюють її виразність. Засоби виразності вокальної музики — ритм, мелодія, динамічні відтінки, мовленнєві інтонації.
Вокальні школи
Італійська школа, яка сформувалася на початку XVII століття, була першою європейською школою співу. Вона вирізнялася блискучими голосами. Італійська мова своєю виразністю і у поєднанні зі зручністю для голосу італійських мелодій дозволяють максимально використовувати можливості голосового апарату. Італійська школа виробила класичний еталон звучання голосу. Висока довершеність італійського вокального мистецтва вплинула на формування і розвиток інших національних вокальних шкіл. Для французької вокальної школи характерні декламаційні елементи, що походять від розспівної декламації акторів французької класичної трагедії. Німецька вокальна школа у своєму розвитку спиралася на національні пісенні традиції. Російська школа побудована на манері виконання народних пісень. Українська композиторська школа загалом і вокальна в тому числі формуванням завдячує талановитому композитору, хоровому диригенту і педагогу Миколі Лисенку. М. Лисенко сприяв становленню української опери, майстерно поєднував прийоми народної та професійної музики.
Жанри вокальної музики
Вокальна музика може виконуватись з музичним супроводом і без нього. Жанри вокальної музики формувалися під впливом суспільних функцій мистецтва. Жанри вокальної музики:
- Пісня — жанр вокальної музики, поєднання літературного тексту з простою мелодією.
- Романс — жанр вокальної музики, п'єса для голосу з інструментальним супроводом, написана на віршований текст ліричного змісту. У романсі виразна мелодія, переходячи від інструменту до інструменту, передає розвиток почуттів, викликає відгук у серцях слухачів.
- Баркарола — вокальний жанр 19 століття
- Балада -музичний твір на легендарний чи історичний сюжет
- Арія — вокальний твір для одного голосу з акомпанементом, відповідний драматичному монологу
- Вокаліз -п'єса для голосу без слів, виконана на голосному звукові
- Ансамбль — вокальний твір, спільне виконання музичного твору кількома учасникам
- Хор — вокальний музичний твір для хорового співу
- Канон — виконання однієї мелодії хором, коли кожен голос починає співати одну мелодію, з навмисним запізненням, один за іншим.
- Опера — вокальний твір, у якому поєднуються різні жанри
Джерела
- Л.Кондратова. Уроки музичного мистецтва, 5 клас, Тернопіль, «Богдан», 2013
- Історія української та зарубіжної культури: навч. посіб. / Клапчук С. М., Білик Б. І., Горбань Ю. А. та ін.; за ред. С. М. Клапчука. — К. : Знання-Прес, 2007.
- Терещенко А. Анатолій Солов'яненко/ Терещенко А. — К. : Мистецтво, 1988.
- Художня культура України: навч. посіб. / Л. М. Масол, С. А. Ничкало, Г. І. Веселовська, О. І. Оніщенко; [за заг. ред. Л. М. Масол]. — К. : Вища школа, 2006.
Посилання
- Вокалізація; Вокальна музика // Українська музична енциклопедія. Т. 1: [А – Д] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2006. — С. 400; 401-404.
|
|