| Емма Гольдман | |
|---|---|
| англ. Emma Goldman | |
| |
| Народилася |
27 червня 1869[…] Ковно, Ковенська губернія, Російська імперія |
| Померла |
14 травня 1940(70 років) Торонто, Канада ·інсульт |
| Поховання | |
| Країна |
 Російська імперія США Велика Британія
|
| Діяльність | політична активістка, анархістка, журналістка, політична філософиня, борчиня за права жінок, лекторка, видавниця, антивоєнна активістка, автобіографістка, медична сестра, письменниця, філософ |
| Галузь | філософія |
| Знання мов | англійська, німецька, російська і їдиш |
| Magnum opus | Living My Lifed, Анархізм та інші есе, The Social Significance of the Modern Dramad, Моє розчарування в Росії і Моє подальше розчарування в Росіїd |
| Конфесія | атеїзм |
| У шлюбі з | Jacob Kershnerd |
| Автограф |
|
| IMDb | ID 4521441 |
| |
Е́мма Го́льдман (Ґо́льдман; рос. Эмма Го́льдман, івр. אמה גולדמן, англ. Emma Goldman; 27 червня 1869 — 14 травня 1940) — анархістка, громадська діячка і письменниця єврейського походження, що відіграла ключову роль у розвитку анархічної політичної філософії в Північній Америці та Європі в першій половині 20 століття.
Народилася в Каунасі (нині — Литва, на той час — у складі Російської імперії), у сім'ї ортодоксальних литовських євреїв. У 1885 році Гольдман емігрувала до США. Після бунту на Геймаркеті Гольдман захопилася анархізмом, стала письменницею і відомою популяризаторкою анархічної філософії, прав жінок і цілої низки інших соціальних питань. Вона та письменник-анархіст Олександр Беркман, її коханець і давній друг, планували вбити промисловця та фінансиста Генрі Клея Фріка як акт пропаганди дією. Фрік пережив замах на його життя в 1892 році, а Беркмана засудили до 22 років ув'язнення. У наступні роки Гольдман кілька разів потрапляла до в’язниці за «підбурювання до бунту» та «незаконне поширення інформації» про контрацепцію. 1906 року Гольдман заснувала анархістський часопис «Матінка Земля» (англ. Mother Earth).
У 1917 році Гольдман і Беркмана було засуджено до двох років ув'язнення за змову «спонукати людей не реєструватися» для нещодавно оголошеного призову. Після звільнення з тюрми, їх, разом із 248 іншими людьми, заарештували під час так званих рейдів Палмера, а потім депортували до Росії. Гольдман, яка спочатку підтримала Жовтневу революцію в цій країні, що привела до влади більшовиків, змінила свою думку після Кронштадтського повстання; вона засудила Радянський Союз за жорстоке придушення незалежних голосів. 1921 року вона виїхала з Радянського Союзу, а двома роками пізніше опублікувала книгу «Моє розчарування в Росії». Живучи в Англії, Канаді та Франції, вона написала автобіографію під назвою «Жити моїм життям». Вона була опублікована у двох томах, 1931 і 1935 року. Після початку громадянської війни в Іспанії Гольдман вирушила до тієї країни, щоб підтримати там анархістську революцію. Померла Емма Ґольдман 14 травня 1940 року в Торонто, Канада, у віці 70 років.
За життя Гольдман звеличувалася шанувальниками як вільнодумна «бунтарка», а недоброзичливці засуджували її як захисницю політично вмотивованих вбивств та насильницької революції. Її листи та лекції охоплювали широке коло питань, зокрема в'язниці, атеїзм, свободу слова, мілітаризм, капіталізм, шлюб, вільне кохання та гомосексуальність. Хоча вона дистанціювалася від фемінізму першої хвилі та його зусиль щодо забезпечення виборчого права жінок, вона розробила нові способи включення ґендерної політики до анархізму.
Біографія
Сім'я
Емма Гольдман народилася в ортодоксальній єврейській сім'ї в Каунасі в Литві, що тоді входила до складу Російської імперії. Мати Гольдман, Таубе Б'єнович, раніше була заміжня за чоловіком, від якої у неї було дві дочки — Гелена (1860) та Олена (1862). Коли її перший чоловік помер від туберкульозу, Таубе була спустошена. Пізніше Гольдман писала: «Яке б кохання в неї не було, вона померла з молодим чоловіком, за якого вона вийшла заміж у віці п'ятнадцяти років».
Другий шлюб Таубе було влаштовано за домовленістю її сім'єю і, як висловилася Голдман, був «невдалим з самого початку». Її другий чоловік, Авраам Гольдман, вклав спадок Таубе у бізнес, який швидко збанкрутував. Проблеми в поєднанні з емоційною дистанцією між чоловіком і дружиною зробили домашній побут напруженим для дітей. Коли Таубе завагітніла, Авраам надіявся на сина; дочка, на його думку, була б ще однією ознакою невдачі. Зрештою, у них народилося троє синів, але їх першою дитиною була Емма.
Емма Гольдман народилася 27 червня 1869 року. Її батько використав насильство, щоби карати своїх дітей, б'ючи їх, коли вони не слухалися його. Він застосовував до Емми, найбільш бунтівної з них, хлиста. Її мати майже не втручалася, рідко закликаючи Авраама пом'якшити його побої. Пізніше Голдман припустила, що шалений характер її батька був, принаймні, частково результатом сексуальної незадоволеності.
Відносини Гольдман з її старшими зведеними сестрами, Геленою та Оленою, були контрастними. Гелена, старша, забезпечила дітям втіху, якої не вистачало від матері, і наповнила дитинство Гольдман «усіма радощами, які в ньому були».
Депортація в Радянську Росію
Коли Голдман вийшла з в'язниці, у США розгорнулася антикомуністична кампанія: «Рейди Палмера», спрямовані проти «червоних» — ліворадикальних активістів (як комуністичного, так і анархістського спрямування). В ході цієї кампанії було порушено справу про депортацію Гольдман: вона підлягала депортації відповідно до законів про анархізм і підбурювання до заколоту, а також як іноземка, що два або більше разів притягалась до кримінальної відповідальності. В ході процесу звинувачення представляв Едгар Гувер особисто, котрий охарактеризував Голдман як одного з найнебезпечніших анархістів Америки. 21 грудня 1919 (за три роки до «Філософського пароплава») 249 осіб, включно з Еммою Гольдман, Олександром Беркманом та великою групою інших депортованих з-поміж уродженців Російської імперії, було посаджено на пароплав «Буфорд» («Червоний / Радянський ковчег», англ. Red / Soviet Ark) і відправлено до Радянської Росії. З «Буфорда» висадили пасажирів у фінському порту Ханко, звідки ті дійшли до станції Білоострів (фін. Valkeasaari), де їх з тріумфом зустріли більшовики.
До РРФСР Гольдман їхала, сповнена ейфорії і, незважаючи на свій скепсис до будь-якої держави, готова підтримати більшовиків — хоча шляхи анархістів і марксистів розійшлися ще в Першому Інтернаціоналі. Однак, дійсність виявилася далекою від її уявлень. Прибувши до Петрограду, Гольдман з Беркманом були пригнічені словами партійного функціонера, який назвав свободу слова «буржуазною надмірністю». Вони особисто зустрілися з Леніним, котрий запевняв їх, що революційна влада не може діяти інакше в умовах контрреволюції та іноземної інтервенції.
У відповідь на бажання працювати в ім'я революції радянська влада доручила Гольдман і Беркману проїхати по країні з метою збору документів для архіву революції. Незабаром відбулася зустріч Гольдман в Гуляйполі з Нестором Махном.
Гольдман прожила в Росії два роки (в той час була добре знайома з Джоном Рідом і Луїзою Браянт), але придушення Кронштадтського повстання стало для неї точкою неповернення — як писала сама Гольдман, «ідея залишити Росію до цього жодного разу не народжувалася в моїй голові», але після Кронштадту вони з Беркманом прийняли однозначне рішення виїхати. Як тільки став можливий виїзд з Росії за кордон, Гольдман і Беркман у грудні 1921 року покинули «першу в світі державу робітників і селян» і вирушили до Риги. Свої враження Голдман виклала в серії статей для газети Джозефа Пулітцера «New York World», а потім у книзі «Моє розчарування в Росії» (My Disillusionment in Russia, 1923—1924).
Праці
- Анархізм та інші есе. New York: Mother Earth Publishing Association, 1910.
- Соціальне значення сучасної драми. Boston: Gorham Press, 1914.
- Моє розчарування в Росії. Garden City, New York: Doubleday, Page and Co., 1923.
- Мої подальші розчарування в Росії. Garden City, New York: Doubleday, Page and Co., 1924.
- Проживаючи своє життя. New York: Knopf, 1931.
Перекладені українською
- Прекрасний ідеал // Akrateia, 31 березня 2021.
Джерела та література
- Емма Голдман — Біографія
- Міхаель Дорфман. Эмма Гольдман — борьба и любовь [Архівовано 13 січня 2012 у Wayback Machine.]
- Валентин Андросов. Російська революція: розчарування Емми Голдман [Архівовано 30 грудня 2017 у Wayback Machine.] // Спільне. — 25 грудня 2017
|
