Забуті тропічні хвороби

Забуті тропічні хвороби (neglected tropical diseases)
Приклад забутої тропічної хвороби - міцетоми (мадурська стопа).
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10	A90A91;A82;A71; A31.1;A66;A30;B57; B56;B55;B68;B69 B72;B67;B66;B74.0 B74.1B74.2;B65;B47
MeSH	D058069
Neglected tropical diseases у Вікісховищі

Забу́ті тропі́чні хворо́би (англ. neglected tropical diseases) — група різноманітних з медичної точки зору тропічних інфекційних хвороб, особливо поширених у верствах населення, що мають низький рівень доходів і проживають у деяких районах Африки, Азії, Північної та Південної Америки. Ці хвороби спричинюють різні патогенні мікроорганізми, такі як віруси, бактерії, гельмінти і найпростіші. Різні медичні організації визначають список цих захворювань по-різному.
Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) вважає, що такими слід визнати 18 окремих або груп інфекційних хвороб. У країнах Африки на південь від Сахари ці захворювання мають такий самий економічний тягар та соціальний вплив, як малярія і туберкульоз. Деяким із цих хвороб можна запобігти за допомогою ефективних профілактичних заходів або лікувати сучасними препаратами, що доступні у країнах розвиненої медицини, але недоступні в менш розвинених країнах. У деяких випадках ефективне лікування є відносно недорогим. Наприклад, для лікування деяких шистосомозів необхідно лише 0,20 доларів на одну дитину на рік. Проте, контроль забутих тропічних хвороб, за оцінками, мав потребувати фінансування в розмірі від 2 до 3 млрд доларів до 2015—2017 років.
30 вересня 2016 року ВООЗ повідомила про те, що за оцінкою цієї організації в 2015 році рекордні 979 мільйонів людей отримали лікування щонайменше однієї забутої тропічної хвороби. Це безпрецедентне досягнення відбулось вперше, що так багато людей в одному році були проліковані на глобальному рівні завдяки відповідним лікувальним програмам.

Загальне соціальне значення цих хвороб

Ці захворювання контрастують з трьома великими соціальними захворюваннями (ВІЛ-інфекція / СНІД, туберкульоз та малярія), які зазвичай отримують більше фінансування для наукових досліджень і лікування через їхній великий суспільний розголос. Забуті тропічні хвороби приєднуючись до ВІЛ-інфекції та туберкульозу роблять їх менш тривалими за перебігом і більш смертоносними. Утім, деякі фармацевтичні компанії взяли на себе зобов'язання пожертвувати всі необхідні ліки для масового лікування, і, зокрема, масову дегельмінтизацію успішно провели в ряді країн. Однак такі дії не мають тривалого успіху, якщо не запобігати зараженню.

Сімнадцять забутих тропічних хвороб є пріоритетними для ВООЗ. Ці хвороби поширені в 149 країнах, у яких мешкає понад 1,4 млрд людей (в тому числі більше 500 мільйонів дітей), вони збіднюють економіку країн, що розвиваються, на мільярди доларів щороку. Кількість смертей, які спричинили забуті тропічні хвороби, зменшилася від 204000 в 1990 році до 142000 у 2013 році. Із 17 забутих тропічних хвороб, 2 планують викорінити (дракункульоз — до 2015 року, фрамбезію — до 2020 року), ще 4 — знизити до незначного рівня захворюваності (трахому, африканський трипаносомоз, проказу, лімфатичні філяріїдози — до 2020). Станом на кінець 2015 року, було зафіксовано лише 22 випадки дракункульозу.

Кілька забутих тропічних хвороб, таких як проказа, спричинюють тяжкі каліцтва, які призводять до соціальної стигматизації. Лімфатичні філяріїдози, наприклад, зумовлюють тяжкі каліцтва у вигляді слоновості, які можуть стати причиною відмови в шлюбі і нездатності працювати. Дослідження, проведені в Гані і Шрі-Ланці, показали, що створення груп підтримки для пацієнтів з лімфатичними філяріїдозами можуть підвищити в таких постраждалих самооцінку, якість життя і соціальні відносини через адекватну соціальну підтримку та надати їм необхідні практичні поради про те, як справлятися з їхньою хворобою.
Дегельмінтизація корелює зі збільшенням відвідуваності школи.
Вплив забутих тропічних хвороб тісно пов'язаний із статтю в деяких ситуаціях. Деякі з них непропорційно часто уражають жінок — особливо шистосомози, гарячка денге, анкілостомози, хвороби Шагаса під час вагітності. Дослідження, проведене в Уганді, показало, що жінки легше можуть отримати адекватне лікування, тому що у них менше професійних обов'язків, ніж у чоловіків, і вони більш сприйнятливі до лікування, але незнання місцевими медиками дії ліків на вагітних жінок стало причиною неналежного догляду. Стать слід враховувати при розробці програм лікування.

Список хвороб

Існують деякі суперечки між ВООЗ, основним центром контролю та моніторингу захворювань, і окремими експертами з інфекційних захворювань щодо того, які хвороби варто класифікувати до забутих тропічних. ВООЗ вважає, що цей список мають складати 18 окремих інфекційних хвороб або їхніх груп:

• гарячка денге,
• сказ,
• трахома,
• виразка Бурулі,
• фрамбезія,
• проказа,
• хвороба Шагаса,
• сонна хвороба,
• лейшманіози,
• міцетома (мадурська стопа),
• теніази та цистицеркоз,
• дракункульоз (хвороба, яку спричинює ришта),
• ехінококоз,
• багатокамерний ехінококоз,
• породжені вживанням їжі трематодози (клонорхоз, опісторхоз, який спричинює Opisthorchis viverrini, фасціольоз),
• лімфатичні філяріїдози,
• онхоцеркоз (річкова сліпота),
• шистосомози,
• гельмінтози, які спричинюють геогельмінти (анкілостомоз, стронгілоїдоз, аскаридоз, трихоцефальоз, тощо).

А от Стів Фізі, дослідник забутих тропічних хвороб, відзначає лише 13 таких хвороб та груп: відповідно виразка Бурулі, хвороба Шагаса, дракункульоз, анкілостомоз, африканський трипаносомоз людини, лейшманіози, проказа, лімфатичні філяріїдози, онхоцеркоз, шистосомози, трахома, аскаридоз, трихоцефальоз.
Тоді як А. Фенвік визнає 12 «основних» забутих тропічних хвороб та їхніх груп: аскаридоз, виразка Бурулі, хвороба Шагаса, дракункульоз, африканський трипаносомоз, лейшманіоз, лепра, лімфатичні філяріїдози, онхоцеркоз, шистосомози, трахома і трихоцефальоз. Також останнього часу відносять таку ендемічну для Південної Америки хворобу як системний бартонельоз.

Ці 18 захворювань згідно списку ВООЗ є результатом патогенної дії п'ятьох різних таксономічних типів біологічних причинних патогенів:

• Віруси — гарячка денге, сказ.
• Бактерії — трахома, виразка Бурулі, фрамбезія, проказа;
• Найпростіші — хвороба Шагаса, сонна хвороба, лейшманіози;
• Гриби — є найбільш прогнозованим збудником міцетоми;
• Гельмінти — теніази / цистицеркоз, дракункульоз, ехінококоз, породжені вживанням їжі трематодози (клонорхоз, опісторхоз, який спричинює Opisthorchis viverrini, фасціольоз), лімфатичні філяріїдози, онхоцеркоз, шистосомози, геогельмінтози (анкілостомоз, стронгілоїдоз, аскаридоз, трихоцефальоз, тощо);

Вірусні хвороби

Гарячка денге

Зворотній розвиток висипу при гарячці денге («білі острови у червоному морі»).

50-100 млн випадків інфікування вірусом денге реєструють щорічно. Класична гарячка денге, як правило, не є смертельною, але людина, яка була інфікована одним з чотирьох серотипів вірусу денге і перехворіла, може пізніше стати більш вразливою перед зараженням іншими серотипами, що здатне призвести до ураження потенційно смертельною формою — тяжкою гарячкою денге. Гарячку денге спричинює флававірус і поширюється вона, в основному, через укус комара A. aegypti. Ніякого лікування, вакцинації від класичної гарячки денге або тяжкої гарячки денге станом на 2016 рік не існує.

Хворий на сказ собака.

Сказ

60 тисяч випадків смерті людей від сказу фіксують щорічно. Більш високий показник цього у сільській місцевості, в першу чергу страждають діти. Сказ призводить до смерті. Його спричинює вірус, що потрапляє до організму через укуси заражених тварин або через інфікування існуючої рани зараженою вірусом слиною тварин. Сказ можна попередити шляхом негайної вакцинації після укусу тварини, а також очищення і дезінфекції ран від укусів (постконтактна профілактика). Перші симптоми — набухання рубців, що вже утворилися на місці укусу. Інкубаційний період триває від 15 діб до 1 року, в середньому 3 місяці. У розпалі виникає характерна гідрофобія, аерофобія, в подальшому розвиваються паралічі, смерть настає від зупинки дихання. Сказ не можна виявити до появи симптомів. Його підтверджують Він може бути виявлений шляхом дослідження відбитку з кон'юнктиви після того, як симптоми почнуть розвиватися.

Бактеріальні хвороби

Мапа світового поширення трахоми станом на 2009 рік.

Трахома

Із 21,4 млн людей, які хворіють на трахому, 2,2 млн є частково сліпими та 1,2 млн — повністю. На захворювання, в першу чергу, страждають жінки і діти. При цій хворобі ризик смерті дуже низький, хоча багаторазові повторні інфекції, в кінцевому підсумку, можуть призвести до тяжкої інвалідності через сліпоту. Трахому спричинюють бактеріальні збудники Chlamydia trachomatis, що поширюються контактно-побутовим шляхом через виділення з очей і, в деяких регіонах, за допомогою «комах, що полюбляють лізти в очі». У лікуванні застосовують антибіотики. Єдиний відомий метод профілактики — особиста гігієна. Основними патологічними змінами є внутрішні травми повік, що призводять до їх згортання всередину. Трахому спостерігають в країнах Африки, Азії, Карибського регіону, Близького Сходу та на Папуа-Новій Гвінеї.

Виразка Бурулі на хрящі вуха у дитини.

Виразка Бурулі

Виразка Бурулі поширена в Африці, Азії і Латинській Америці. Хворобу спричинює бактерія Mycobacterium ulcerans. Хоча смертність при цій хворобі є мінімальною, ускладнення вторинною інфекцією можуть призвести до смерті. Захворювання часто спричинює каліцтво через рубцювання глибоких виразок шкіри, інвалідність, яку можна часто запобігти шляхом раннього лікування.

Зміни при фрамбезії — до та після лікування.

Фрамбезія

Дані про поширеність фрамбезії неточні, хоча відомо, що вона, в першу чергу, уражає дітей. Хвороба найбільш поширена в теплих, вологих, тропічних районах Північної і Південної Америки, Африки, Азії і на островах Тихого океану. Ризик смерті дуже низький, проте захворювання здатне рецидивувати, і через це призводить до інвалідності за відсутності лікування. Це хронічна бактеріальна інфекція, що передається контактним механізмом, і її спричинюють трепонеми, які близькі до збудника сифілісу. Як і сифіліс її треба лікувати антибіотиками. Хворобі можна запобігти шляхом поліпшення гігієни та санітарії.

«Левине обличчя» при проказі.

Проказа (лепра)

ВООЗ повідомила, що на кінець 2014 року в світі було 175 554 хворих на проказу і 213 889 нових випадків зареєстрували протягом року. Території поширення хвороби — 121 країна світу, найбільше хворих — Ангола, Бразилія, Центрально-Африканська Республіка, Демократична Республіка Конго, Індія, Мадагаскар, Мозамбік, Непал, Танзанія. Значний тягар несе ця хвороба — 1-2 млн людей в даний час спотворені через те, що хворіють на проказу. Це відбувається за відсутності адекватного лікування, яке є на сьогодні доступне завдяки міжнародним організаціям під егідою ВООЗ. Проказа є мікобактеріальною хворобою, збудник якої є близьким для збудника туберкульозу. Вакцина БЦЖ має деякий профілактичний ефект проти прокази. Проказа має 5-20 річний термін інкубації, характерним є хронічне запалення шкіри, хрящів, нервів, що призводить до відпадіння деяких частин тіла при прогресуванні хвороби — носа, вушних раковин, пальців, тощо.

Хвороби, як спричинюють найпростіші

Індіанка, яка має ознаки хвороби Шагаса.

Хвороба Шагаса

Хвороба Шагаса також відома як американський трипаносомоз, що входить до групи трипаносомозів. Близько 15 млн людей хворіють на хворобу Шагаса. Шанси захворіти підвищуються для осіб з ослабленим імунітетом, дітей і літніх людей. Прогресування хвороби можна припинити специфічним лікуванням на ранній стадії. Хвороба Шагаса характеризується прогредієнтним тривалим перебігом, що призводить до тяжких страждань. Хворобу спричинюють найпростіші — трипаносоми. Захворювання передається внаслідок втирання в пошкоджену шкіру інфікованих фекалій триатомових клопів. Зрідка збудники хвороби можуть потрапити до організму внаслідок споживання зараженої їжі або через контакт із зараженими рідинами. Виділяють дві фази хвороби Шагаса. Гостра фаза зазвичай перебігає безсимптомно. В інших випадках першими ознаками, зазвичай, є пурпуровий набряк навколо очей, локальна лімфоаденопатія і гарячка, що супроводжуються цілою низкою інших проявів. Хронічна фаза виникає у 30 % захворілих і може також клінічно перебігати у трьох формах: безсимптомна (найбільш поширена), з ураженням серця, з ураженням травної системи. Хворобу Шагаса можна діагностувати за допомогою серологічного тесту, хоча він дає не дуже чіткі результати. Хворобі Шагаса можна запобігти, уникаючи укусів комах, облаштовуючи будинок москітними сітками, споживаючи гігієнічні продукти харчування, звертаючись за медичною допомогою та проходячи лабораторні тестування.

Хворий з Уганди в останній стадії сонної хвороби.

Сонна хвороба

Африканський трипаносомоз також відомий як сонна хвороба. Є паразитарним захворюванням, що входить до групи трипаносомозів, її, як і хворобу Шагаса, спричинюють трипаносоми. Станом на 2010 рік зафіксували менше ніж 10000 випадків, а на 2014 рік — 3796 захворілих. Африканський трипаносомоз людини поширюються через укус мухи цеце. Найчастішими проявами є гарячка, головний біль, збільшення лімфатичних вузлів на ранньому етапі, порушення режиму сну, зміни особистості, зниження когнітивних функцій і, урешті-решт, кома на пізньому етапі. Сонну хворобу діагностують за допомогою недорогого серологічного тесту. Хвороба завжди закінчується смертю, якщо її не лікувати на ранньому етапі.

Зміни язика при вісцеральному лейшманіозі на кшталт номи.

Лейшманіози

Існують три людські лейшманіози: вісцеральний, шкірний та шкірно-слизовий. Близько 12 млн людей в світі інфіковані найпростішими — різними лейшманіями, збудниками лейшманіозів. Щорічно відбуваються від 900 тисяч до 1,3 млн нових випадків та 20-30 тисяч смертей переважно від вісцерального лейшманіозу. Принаймні 90 % випадків зараження вісцеральним лейшманіозом припадають на Бангладеш, Бразилію, Ефіопію, Індію, Південний Судан і Судан. Шкірний лейшманіоз зустрічається в Афганістані, Алжирі, Бразилії, Колумбії, Ірані, Пакистані, Перу, Саудівській Аравії і Сирії. Близько 90 % випадків шкірно-слизового лейшманіозу припадає на Болівію, Бразилію та Перу. Лейшманіози передаються через укус москітів та . Діагностика ґрунтується на оцінці результатів клінічних, серологічних, паразитологічних тестів. Існують лікарські препарати для лікування, які є досить дорогими.

Ураження, як імовірно спричинюють гриби

Міцетома

Міцетома є хронічним, з поступовим наростанням деструкції, запальним захворюванням зазвичай з ураженням стопи, але іноді ще якась частина тіла може бути пошкоджена. Скоріше за все вона відбувається внаслідок травматичної інокуляції деяких грибів, можливо у поєднанні з бактеріями, в підшкірну основу. Хоча міцетому описали ще в 1694 році, але вперше про неї повідомили в середині XIX століття в індійському місті Мадура і назвали відповідно «мадурською стопою». Міцетома зазвичай уражає молодих людей, особливо чоловіків у віці від 20 до 40 років, в основному в країнах, що розвиваються. Люди низького соціального статусу, які фізично працюють, особливо такі, як агропрацівники, скотарі є найбільш постраждалими. Міцетома має численні несприятливі медичні та соціально-економічні наслідки для пацієнтів, спільнот і органів охорони здоров'я.

Гельмінтози

Вигляд свин'ячого ціп'яка — збудника теніозу та цистицеркозу.

Теніази / цистицеркоз

Цистицеркоз — це зараження личинками свинячого ціп'яка, в той час як теніази — гельмінтози, які спричинюють дорослі ціп'яки. Цистицеркоз є найбільш поширеною причиною епілепсії в країнах, що розвиваються. Хвороби поширені в Азії, Африці, Латинській Америці, зокрема, на фермах. Теніози не є смертельними, в той час як цистицеркоз може спричинити епілепсію, набряк мозку і через це бути фатальним. Теніїди, зазвичай, проникають в організм через споживання зараженої свинини (теніоз) та яловичини (теніаринхоз). Цистицерки — через вживання зараженої їжі, рідше — води, через немиті від ґрунту руки, а також ендогенно. Теніоз має слабко виражені клінічні прояви: біль у животі, нудота, діарея або запор, спостереження частин ціп'яка — проглотид у фекаліях. Цистицеркоз є причиною утворення кіст у різних органах, в першу чергу, у головному мозку та інших пошкоджень, які можуть зумовити головний біль, сліпоту, судоми, гідроцефалію, менінгізм і слабоумство. При теніаринхозі окрім тих же проявів, що відбуваються при теніозі, спостерігають характерне самостійне виділення проглотид поза акту дефекації Гельмінтози можна попередити за допомогою суворих методів інспектування м'яса та утримання худоби, поліпшення гігієни та санітарії, безпечного приготування м'яса, а також виявлення та лікування заражених серед людей, свиней, великої рогатої худоби.

Витягування збудника дракункульозу — ришти шляхом намотування на сірник.

Дракункульоз

На сьогодні ВООЗ успішно впроваджує програму повної ліквідації дракункульозу в світі, як це відбулось з натуральною віспою. Внаслідок заходів у 2014 році зафіксовано 126 випадків дракункульозу, тоді як у 2012 році було зафіксовано 512 випадків, станом на 2015 рік — залишилося чотири ендемічних країни, у яких зафіксували 22 випадки: Чад (9 випадків), Ефіопія (3) Малі (5) і Південний Судан (5)., тоді як у 1986 році їх було 3,5 млн. Цей гельмінтоз не є смертельним, але може призвести до тривалого періоду непрацездатності. Дракункульоз відбувається внаслідок водного зараження, коли вода, що забруднена водяними блохами, які містять в собі ришту, заковтується людиною при питті, купанні, тощо та потрапляє всередину травної системи, звідки личинки мігрують до шкіри та починають у ній зростати. Приблизно через рік після зараження формується болючий пухир, який розривається та один або декілька ришт виходять назовні. Ці гельмінти можуть сягати до 1 метра завдовжки. Лікування проводять шляхом промивання та перев'язок ран, які спричинюють ришти, а надалі протягом декількох днів повільно витягають гельмінта на кілька сантиметрів допоки не створюється можливість його витягти повністю. Дракункульозу можна уникнути шляхом фільтрації води, негайного виявлення захворілих для запобігання подальшого поширення хвороби, обробки водойм з протиличинковими засобами (ларвіцидами).

Ехінококові кисти одночасно в легені та печінці.

Ехінококоз та альвококоз

На сьогодні ехінококоз поділяють на той, який спричинює однокамерний (гідатидний) ехінокок — власне ехінококоз, та такий, що його спричинює багатокамерний (альвеолярний) ехінокок — у деяких медичних джерелах його називають альвеококозом. Власне ехінококоз поширений у східній частині Середземномор'я, у Північній Африці, Південній та Східній Європі, Південній Америці та Центральній Азії. Альвеолярний ехінококоз виявляють у західній і північній частині Китаю, в Росії, на півночі Північної Америки. Шанси захворіти на ехінококоз вищі в сільській місцевості, і більше мільйона людей інфіковані ехінококами на даний момент. Цей гельмінтоз відносять до зоонозних, люди заражаються так само як тварини, заковтуючи випадково яйця ехінокока через забруднені руки або з водою чи їжею, але при цьому не стають джерелом інфекції для інших людей. Обидві клінічні форми мають безсимптомний перебіг протягом декількох років допоки ураження не досягне відчутних розмірів. При зараженні однокамерним ехінококом виросла киста, а іноді й декілька, у печінці спричинює біль в животі, нудоту і блювання; киста в легенях зумовлює хронічний кашель, біль у грудях і задишку. У випадку зараження альвеолярним ехінококом первинна кіста розвивається, як правило, тільки в печінці і є причиною втрати ваги, болю в животі, загального поганого самопочуття, а також симптомів печінкової недостатності. Діагностика ґрунтується на застосуванні методів медичної візуалізації та серологічних реакціях. В лікуванні ехінококозу застосовують як хірургічне втручання, так і антгельмінтні засоби. Зараження можна попередити шляхом дегельмінтизації собак, санітарної обробки, належної утилізації екскрементів тварин і вакцинації великої рогатої худоби.

Гіпертрофія жовчних шляхів при фасціольозі.

Породжені вживанням їжі трематодози

Інвазії, які спричинюють трематоди та передаються через їжу, включають клонорхоз, опісторхоз, фасціольоз. Ці гельмінтози, в першу чергу, відбуваються у домашніх і диких тварин, але передаються й людині. Гельмінти потрапляють в організм при вживанні в їжу таких продуктів харчування, як сира риба, заражена личинками паразитів, водна рослинність. Вважають, що принаймні 40 млн людей в світі заражені на ці гельмінтози. Опісторхоз є дуже поширеною інвазією в Росії.

Слоновість нижніх кінцівок внаслідок одного з лімфатичних філяріїдозів.

Лімфатичні філяріїдози

Це підгрупа гельмінтозів, що належать до групи філяріїдозів і характеризуються ураженням лімфатичних судин та вузлів. До лімфатичних філяріїдозів відносять вухереріоз, який спричинює Wuchereria bancrofti, та бругіоз, який зумовлюють Brugia malayi та Brugia timori. Ці гельмінти (філярії) проникають до лімфатичної системи, в тому числі, й до лімфатичних вузлів; в хронічних випадках здатні зумовити елефантіаз (слоновість). Близько 100 млн людей в світі уражені тільки одним вухереріозом. Переважно це відбувається в екваторіальному поясі Африці, дельті Нілу, Туреччині, Індії, Південно-Східній Азії, Індонезії, Філіппінах, островах Океанії, частині Південної Америки. ВООЗ на сьогодні координує зусилля з ерадикації (викорінення) вухереріозу в світі. Бругіоз малайський виявляють в Індії, Шрі Ланка, Індонезії (Суматра, Ява, Борнео) Малайзії, Філіппінах, південному Таїланді, північному В'єтнамі, Південній Кореї, узбережжі Китаю. Бругіоз тиморський поширений на Зондських островах, Брунею, Східному Тиморі. Зараження людей відбувається виключно при кровосмоктанні, яке здійснюють комахи. Після розвитку в організмі комах під час укусу личинки гельмінтів потрапляють в людський організм, де відбувається розвиток дорослих гельмінтів, самиці яких народжують мікрофілярії. Внаслідок цього при вухереріозі відбуваються гарячка, інтоксикація, лімфаденіти, лімфангіт, специфічні ураження у вигляді слоновості статевих органів, молочних залоз, кінцівок. Для тиморського та малайського бругіозу переважні ураження нижніх кінцівок нижче рівня коліна. Виявлення при мікроскопії мікрофілярій в циркулюючій крові або в сечі, в рідині набряку або у біоптаті підтверджує діагноз. Лікування включає застосування протигельмінтних препаратів. Для лікування тяжкої слоновості проводять хірургічне втручання. Специфічної профілактики при лімфатичних філяріїдозах немає. Головним чинником профілактики є виявлення захворілих для проведення антигелмінтної аби розірвати коло циркуляції гельмінтів.

Скульптура «Сліпий серед чудес» Скіпа Воллена. Розміщена на вулиці Маурітскайд в Амстердамі перед Королівським тропічним інститутом. Являє собою хлопчика, який як поводир веде старшу за нього людину, що засліплена через онхоцеркоз (річкову сліпоту).

Онхоцеркоз

Гельмінтоз, що виникає внаслідок інфікування гельмінтом Onchocerca volvulus, відомий ще як «річкова сліпота». Онхоцеркоз є другою після трахоми інфекційною хворобою за кількістю випадків сліпоти.. Хворобу відносять до підгрупи підшкірних філяріїдозів, групи філяріїдозів. Онхоцеркозом інфіковані приблизно 17-25 млн людей, і близько 0,8 млн страждають на втрату зору різного ступеня. 99 % випадків захворювань припадають на 31 країну Африки південніше Сахари, хоча онхоцеркоз трапляється також у Ємені та в окремих районах Південної Америки, станом на 20 січня 2016 року передача гельмінта триває там досі в Бразилії і Венесуелі виключно серед людей з племені Яномама. Наявність сліпоти за оцінками дослідників скорочує життя уражених на 4-10 років. ВООЗ поводить програму з ліквідації онхоцеркозу в Америці та поступове винищення його в Африці. Джерелом і резервуаром є хвора людина. Онхоцеркоз передається через укуси мошок роду Simulium. Клінічні прояви дуже різноманітні. Прояви онхоцеркоза не з'являються до тих пір, як личинки не дозріють у дорослих особин. В середньому, вони з'являються у період від 9 місяців до 2-х років після інфікування. Основними ознаками є утворення вузлів (онхоцеркоми), атрофія шкіри, обвисання шкіри, депігментація. При потраплянні збудника до ока відбувається помутніння та рубцювання рогівки, виникає сліпота. Традиційно діагноз онхоцеркозу підтверджують знаходженням мікрофілярій при світловій мікроскопії в зразках шкіри, яких взято за допомогою біопсії. Лікування проводять за допомогою протифілярійних препаратів. Проводять оперативне втручання задля видалення онхоцерком. Популяційні стратегії профілактики в ендемічних районах Африки і Південної Америки засновані на боротьбі з мошками і застосуванні регулярного (кожні 6-12 місяців) масового лікування хворих івермектином.

Шистосомози

11-річний хлопчик, у якого є асцит і портальна гіпертензія внаслідок шистосомоза (Південний Агусан, Філіппіни).

Зареєстровано більше 200 мільйонів випадків шистосомозів. Приблизно 85 % випадків припадають на країни Африки на південь від Сахари. Сечостатевий шистосомоз спричинює тяжкі ураження сечостатевої системи, що може призвести до смерті. Кишковий шистосомоз спричинює фіброз печінки, портальну гіпертензію та ураження шийки матки (які підвищують сприйнятливість ВІЛ для жінок). Зараження відбувається при контакті із забрудненою водою. Ці гельмінтози є унікальними в тому, що пошкодження відбуваються не з вини самих гельмінтів, а скоріше через великий обсяг яєць, що гельмінти виробляють. Шистосомоз можна діагностувати за допомогою серологічних реакцій, але вони часто дають непевний результат. Недорогий празиквантел може бути використаний для лікування людей з шистосомозом, але не може вберегти від повторного зараження. Вартість лікування становить 32 центи на дитину в рік. Масове лікування, дегельмінтизація з празиквантелем, доступ до чистої питної води, каналізації, санітарна освіта — все це може допомогти із запобіганням шистосомозу. Вакцини знаходяться в стадії розробки.

Дорослих аскарид видаляють з жовчних проток пацієнта в Південній Африці.

Гельмінтози, що передаються через ґрунт

Анкілостома в дванадцятипалій кишці під час фіброгастроскопії.

Чотири види гельмінтів здатні передаватися через ґрунт: аскарида людська (аскаридоз), волосоголовець (трихоцефальоз), кишкова вугриця (стронгілоїдоз) та дуоденальна анкілостома і американський некатор (анкілостомози). Приблизно 2 мільярди людей страждають на геогельмінтози по всьому світі. Зараження цими гельмінтами найчастіше і з високою потенцією відбувається в країнах Африки на південь від Сахари, Північній і Південній Америці, Китаї та східній Азії. Кожен житель тропіків уражений в середньому 3—4 гельмінтозами, субсахарної Африки — 2—3; Азії, Південної та Центральної Америки — 1. Тяжкість стану залежить від кількості гельмінтів в організмі, прояви можуть включати проблеми з кишечником, анемію, нестачу енергетичного постачання до органів та тканин, зниження фізичного і розумового розвитку. Діагностику проводять за звичайними методами виявлення нематодних гельмінтів. Лікування проводять на сьогодні з використанням альбендазолу та мебендазолу. Цим гельмінтозам можна запобігти посиленням гігієнічних навичок аби яйця не потрапляли до рота, вживанням тільки гігієнічно підготовленої їжі та чистої води, поліпшенням санітарних умов, періодичної дегельмінтизації тих людей, що потенційно могли заразитися. ВООЗ рекомендує масову дегельмінтизацію без встановлення діагнозу тоді, коли люди могли з високим рівнем ймовірності заразитися.

Чикунгунья

Хоча цю хворобу не відносять на сьогодні до класичних 18 забутих тропічних хвороб, але раніше її розглядали у такому списку. Чикунгунья — вірусне захворювання, яке спричинює тогавірус. Симптоми її нагадують такі при гарячці денге, включають підвищення температури тіла до високих цифр, висип, біль в суглобах. Вірус передають комарі А.albopictus і A.aegypti. Захворювання зустрічається переважно в Африці та Азії.

Економічний тягар забутих тропічних хвороб

Деякі автори приписують низьку вартість лікування забутих тропічних хвороб великій кількості програм, безкоштовній доставці лікарських засобів окремими фармацевтичними компаніями, а також неоплачуваній праці добровольців, що розповсюджують препарати. Вони також стверджують, що економічний тягар забутих хвороб недооцінений і тому відповідна економічна ефективність занижена. Інвестиційну рентабельність заходів по боротьбі з забутими тропічними хворобами оцінюють між 14-30 %, в залежності від захворювання і регіону. Так, довгострокові вигоди дегельмінтизації включають підвищення відвідуваності шкіл на 25 %, а також збільшення доходів дорослих на 20 %.

Однак, вартість лікування деяких з цих захворювань, наприклад, виразки Бурулі, може більш ніж в два рази перевищувати дохід середнього домашнього господарства за найменш прибутковий квартал, в той час як в період найприбутковішого кварталу, вартість трохи менша, ніж середні доходи домашніх господарств. Ці величезні фінансові витрати часто призводять до відстрочення лікування і фінансового краху, існує нерівність між багатими і бідними з точки зору економічного тягаря. Ці хвороби також завдають шкоди економіці з точки зору витрат на охорону здоров'я та втрати продуктивності праці за рахунок тривалої захворюваності та скорочення тривалості життя. У Кенії, наприклад, припускають, що дегельмінтизація збільшує середній дохід дорослого на 40 %. Кожен випадок трахоми оцінюють як втрачену продуктивність у 118 доларів США. Кожен випадок шистосомозів зумовлює втрату 45,4 робочих днів на рік. Більшість хвороб вартують економіці різних країн, що розвиваються, мільйони доларів. Очікують, що великі кампанії профілактики збільшать виробництво продукції сільського господарства і підвищать рівень освіти.

Див. також

• Тропічні хвороби
• Гельмінтози

Джерела

• Recommendations for the adoption of additional diseases as neglected tropical diseases [8] [Архівовано 29 червня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)

Посилання

• CDC Neglected Tropical Diseases [9] [Архівовано 22 червня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
• The International Society for Neglected Tropical Diseases [10] [Архівовано 2 червня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
• Neglected tropical diseases: the future is multidisciplinary and ‘one health’ [11] [Архівовано 11 серпня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
• London Centre for Neglected Tropical Disease Research [12] [Архівовано 3 травня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)

Словники та енциклопедії Encyclopædia Britannica Нормативний контроль Freebase: /m/0fpnpc