Ми́слення — процес перетворення фактів, інформації, емоцій тощо на цілісне й упорядковане знання. Мислення є фундаментальною властивістю людини, і через цю фундаментальність йому важко дати означення, спираючись на простіші поняття. Консенсусу щодо того, як визначити та розуміти мислення немає.
Діалектичний матеріалізм, використовуючи ленінську теорію відображення, визначає мислення як процес опосередкованого й узагальненого відображення у мозку людини предметів об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках і відношеннях, в результаті якого формується інтелект особистості.
Розуміння мислення, його фізичних та метафізичних аспектів: зародження, функціонування, було й залишається метою різних академічних дисциплін: лінгвістики, філософії, психології, нейронауки, досліджень в області штучного інтелекту, біології, соціології, когнітивної науки.
Мислення допомагає аналізувати досвід, формувати та впорядковувати в думках модель світу, робити передбачення і планувати дії. Здатність людини до абстрактного мислення стала суттєвою перевагою в еволюційному процесі .
Поняття «мислення» в історії філософії
Поняття мислення перебуває у тісному зв'язку з поняттями «буття», «матерія», «людина», «пізнання», «знання», «ідея» тощо[джерело?]. Воно є фундаментальним у концептуальних системах знання філософів минулого та сучасності. Поняття мислення (грец. νους — розум) і взаємопов'язані з ним поняття — «відображення», «образ», «відчуття», «поняття», «знання» — були сформовані античними філософами (Геракліт, Анаксагор, Демокрит, Епікур, Сократ, Платон, Арістотель та іншими)[джерело?].
За Арістотелем мислення є частиною душі, іншою її частиною є відчуття[джерело?]. Як частина душі, мислення є специфічною здатністю розмірковувати, осягати думкою світ і самого себе, тобто душу[джерело?]. Мислення є діяльністю, яка спрямована на пізнання, осягання родів сущого[джерело?]. Досліджуючи мислення, Арістотель створив логіку — науку про мислення, сформулював закони та форми мислення[джерело?].
У концептуальних системах філософів Нового часу (Джон Локк, Френсіс Бекон, Клод Адріан Гельвецій, Девід Юм) мислення — це діяльність, яка спрямована на пізнання та практичні дії; воно розробляє метод, тобто засіб, прийом пізнання та практичних дій[джерело?]. Філософи вирізняють прояви мислення — відчуття, споглядання, уява, рефлексія; рівні мислення — розсудок, розум; прояви діяльності мислення — сумнів, віра, задум, прийняття рішень, розуміння, уявні операції[джерело?].
У концептуальних системах представників класичної німецької філософії (Іммануїл Кант, Йоганн Готліб Фіхте, Фрідріх Вільгельм Шеллінг, Георг Геґель) мислення розглядається як акт самодіяльності суб'єкта, що породжує різні інтелектуальні, уявні феномени — поняття, принципи, закони, ідеї, ідеали, тобто знання[джерело?].
Іммануїл Кант відзначав спонтанність актів мислення, апріорний характер його діяльності, спрямованість на пізнання за допомогою понять, вирізнив рівні мислення — інтуїція, розсудок, розум; типи і види мислення — формально-логічне (розсудливе) і діалектичне (розумне), конкретне і абстрактне, практичне і теоретичне. Кант визначив односторонність, обмеженість розсудку і антиномічність розуму, встановив зв'язки «чистого» мислення з чуттєвістю, з зовнішнім світом[джерело?].
Георг Гегель визначає мислення як діяльність суб'єкта, яка спрямована на пізнання світу в формі понять (категорій). Вищою формою пізнання є наука (філософія), яка пізнає Абсолютний дух. Мислення є пізнанням в поняттях (категоріях) Абсолютного духу, внаслідок чого формується всезагальне знання.
Сучасні концепції мислення
На сучасному етапі мислення людини є об'єктом дослідження багатьох наук: психології, соціології, логіки, теорії штучного інтелекту та інших.
- Психологічна концепція мислення будується на принципах єдності діяльності і мислення, соціоісторичної та культурної детермінації, розвитку, системності, відображення. Сучасна психологія виділяє у мисленні інтелектуальні процеси (планування, проектування, оцінювання, розуміння тощо) й інтелектуальні операції (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення тощо).
- Соціологічна і соціально-психологічна концепція мислення.
- Логіко-філософська концепція мислення.
- Інформаційно-кібернетична концепція мислення.
- Евристична концепція мислення.
З біологічної точки зору процес мислення пов'язаний з нервовою системою, і особливо з головним мозком[джерело?]. Дослідження будови і принципів дії мозку, що є предметом досліджень нейронауки, проливають світло на те, як мислення здійснюється на фізичному рівні, проте не знімає питання і не дає вичерпної відповіді на питання про те, як виникає думка[джерело?]. Біологія намагається збагнути чим мислення людини відрізняється від мислення тварин, і чи мислять тварини взагалі. З іншого боку, дослідження в області штучного інтелекту та когнітивна наука намагаються побудувати розумні машини, що діяли б на зовсім інших фізичних принципах, ніж мозок людини[джерело?].
Лінгвістика намагається дати відповідь на питання, чи пов'язане мислення людини з мовою, і якщо пов'язане, то як? Чи думає людина, скажімо, українською мовою? Гіпотеза Сепіра — Ворфа оголошує мислення залежним від конкретної мови. Хоча ця теорія не здобула підтримки у професійних лінгвістів, вона залишається цікавою можливістю. Американський філософ Джеррі Фодор запропонував гіпотезу про існування мови мислення — ментальних символів, якими людина оперує при мисленні як словами в мові.
Одне із найпопулярніших питань у сучасній філософії лежить в області філософії свідомості — це так звана проблема тіла й розуму. Наскільки наше мислення зумовлене фізичними процесами в нашому тілі[джерело?]? Тоді як біологія вивчає самі ці процеси, будову й функціонування мозку, філософія намагається знайти відповідь методом рефлексій, вивчає загальні закономірності мислення, його нормальне функціонування й парадокси[джерело?].
Займаються проблемами мислення й дисципліни, в центрі уваги яких психіка людини: психологія, психоаналіз, психіатрія[джерело?]. Дослідження психічних хвороб, наприклад, ситуацій, коли мислення людини не працює правильно, дозволяє глибше заглянути в саму проблему розуміння того, як воно працює правильно. Соціологія вивчає вплив суспільства, соціуму на те, як людина думає, які ідеї крутяться в її голові, наскільки впливає на неї ідеологія та пропаганда[джерело?].
Основні функції мислення
- Пізнавальна (відображення світу і самовідображення)[джерело?]
- Проектувальна (побудова планів, проектів, моделей практичної і теоретико-пізнавальної діяльності)[джерело?]
- Прогностична (прогнозування або передбачення наслідків своїх дій, своєї діяльності, прогнозування майбутнього)[джерело?]
- Інформаційна (засвоєння інформації про знання та її смислове перероблення)[джерело?]
- Технологічна (розроблення правил, норм, стандартів, рецептів життєдіяльнсті людини і суспільства в різних формах та проявах)[джерело?]
- Рефлексивна (самопізнання розуму, самоаналіз)[джерело?]
- Інтерпретаторська (тлумачення, осмислення продуктів людської культури)[джерело?]
- Аналітична і синтетична[джерело?]
- Постановка та розв'язання різноманітних задач і проблем[джерело?]
Форми мислення
Результати процесу мислення існують у формі суджень, міркувань, умовиводів та понять[джерело?].
Судження — полягає в тому, що людина стверджує наявність або відсутність ознак, властивостей чи відносин у певних об'єктах[джерело?]. Характерна властивість судження в тому, що воно існує, виявляється і формується в реченні[джерело?]. Проте поняття «судження» та поняття «речення» не є тотожними: судження — це акт мислення, що відображає зв'язки, відносини речей, а речення — граматичне словосполучення слів, що виявляє і фіксує це відображення[джерело?]. Кожне судження виражається у реченні, але не кожне речення є судженням, проте між ними існує складний зв'язок[джерело?]. Кожне судження містить у собі суб'єкт і предикат. Суб'єктом є предмет судження, про який ідеться і який відображається у свідомості людини, а предикат — це відображення відносин, ознак, властивостей, які людина стверджує[джерело?]. Судження є істинним, якщо воно правильно відображає відносини, що існують насправді. Істинність судження перевіряється практикою[джерело?].
Класифікація суджень[джерело?]:
- прості, які, в свою чергу, поділяються на одиничні, прості, загальні.
- складні, тобто ті, що складаються з кількох простих суджень.
Міркування — це низка взаємопов'язаних суджень, спрямованих на те, щоб з'ясувати істинність якоїсь думки, довести або заперечити її[джерело?].
Умовиводи — форма мислення, в якій з одного або кількох суджень утворюється нове. В умовиводах, через вже наявні у особи знання будуються нові.
Різновиди умовиводів[джерело?]:
- індуктивний умовивід — це судження, в якому на основі конкретного, робиться узагальнення.
- дедуктивний умовивід — це судження, в якому на основі загального, здобуваються знання про щось часткове, конкретне.
- умовивід за аналогією — судження, яке ґрунтується на схожості окремих істотних ознак об'єктів, і на основі цього робиться висновок про можливу схожість цих об'єктів за іншими ознаками.
Поняття — форма мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів та явищ дійсності в істотних зв'язках і відносинах, узагальнюються істотні ознаки[джерело?].
Типи мислення
Термін мислення увійшов у різні словосполучення, що мають своє конкретне значення[джерело?]:
- Конкретне мислення
- Абстрактне мислення
- Вербальне мислення
- Дискурсивне мислення
- Недискурсивне мислення (інтуїція, уява)
- Логічне мислення
- Продуктивне мислення
- Алогічне мислення
- Раціональне мислення
- Ірраціональне мислення
- Наочно-образне та наочно-дієве (діяльне) мислення
- Концептуальне (понятійне) мислення
- Машинне мислення
- Інтуїтивне мислення
- Практичне мислення
- Словесно-логічне мислення
- Творче мислення
- Теоретичне мислення
- Професійне мислення — таке, що має специфічно фахові характеристики, пов'язані зі специфікою професійної діяльності, й розвиток якого свідчить про успішний професіогенез фахівця, про підвищення рівня якого професійної компетентності [Печко]
- Конструктивне мислення — відрізняється від типу мислення, що ґрунтується на індуктивному та дедуктивному методах судження [Стрітьєвич].
Види мислення
Існує багато класифікацій мислення за видами. Наприклад, за відношенням до діяльності можна виділити такі види[джерело?]:
- Практичне мислення
- Теоретичне мислення
- Професійне мислення
Багато класифікації дихотомічні[джерело?]:
За характером засобів
Продуктивне мислення — репродуктивне мислення
Мається на увазі наявність чи відсутність у минулому досвіді суб'єкта готових засобів виконання завдання. Якщо такі засоби є, то ситуація не буде для суб'єкта проблемною і її виконання зведеться до використання сформованої розумової навички, до репродукції наявних знань і умінь. За відсутності готових засобів виникає необхідність їхнього пошуку, створення — продуктивне, творче мислення.
Інтелектуальне мислення — візуальне мислення
Поняття «візуальне мислення» ввів у психологію Рудольф Арнгейм, американський психолог, один із творців сучасної психології мистецтва. При інтелектуальному мисленні засіб виконання завдання — поняття, при візуальному — уява.
За характером перебігу розумових процесів
Реалістичне мислення — аутистичне мислення
Аутистичне мислення було виділене Ойгеном Блейлером, швейцарським психіатром і патопсихологом, який визначив, що одним із симптомів деяких психічних захворювань є перевага внутрішнього життя, що супроводжується активним відходом із зовнішнього світу. Аутистичне мислення Блейлер протиставляє реалістичному за такими ознаками:
- реалістичне мислення відповідає дійсності
- аутистичне уявляє собі те, що відповідає афекту (принцип задоволення протистоїть принципові реальності)
- метою реалістичного мислення є правильне пізнання навколишнього світу, пошук істини
- аутистичне мислення намагається викликати образи, «забарвлені» задоволенням, і витиснути протилежно «забарвлені» образи
- реалістичні механізми регулюють наше ставлення до зовнішнього світу, вони служать для збереження життя, добування їжі, нападу і захисту
- аутистичні механізми створюють безпосереднє задоволення, викликаючи «забарвлені» задоволенням образи, не допускають невдоволення, перепиняючи доступ до образів, які пов'язані з невдоволенням.
Таким чином, людині притаманне реалістичне й аутистичне задоволення потреб. Той, хто задовольняється аутистичним шляхом, має менше підстав або зовсім не має підстав до того, щоб діяти.
Аутистичне мислення переважає в таких випадках:
- у дитини, поки в неї немає досвіду, необхідного для оволодіння логічними формами мислення і для пізнання можливостей, що лежать у зовнішньому світі;
- у питаннях, що взагалі недоступні чи не зовсім доступні нашому пізнанню і нашій логіці — світогляд, релігія, любов;
- у тих випадках, де почуття через якісь причини одержують звичайно їм невластиве значення, наприклад, при сильних афектах, коли логіка відступає на другий план;
- там, де ослаблений логічний зв'язок, де асоціації втрачають своє значення: у сновидіннях здорової людини та при шизофренії.
Інтуїтивне мислення — аналітичне мислення
Розрізняються за трьома ознаками: часовою (час протікання процесу), структурною (членування на етапи) і рівнем протікання (усвідомленість або неусвідомленість). Аналітичне мислення розгорнуте в часі, має чітко виражені етапи, відбувається на свідомому рівні. Інтуїтивне характеризується швидкістю протікання, відсутністю чітко виражених етапів, мінімальною усвідомленістю.
За характером виконуваних завдань
Теоретичне мислення — практичне мислення
Теоретичне мислення — це пізнання законів, правил[джерело?]. Відкриття періодичної системи Менделєєвим — продукт його теоретичного мислення[джерело?]. Основне завдання практичного мислення — підготовка до перетворення дійсності[джерело?]: постановка мети, створення плану, проекту, схеми. Практичне мислення було глибоко проаналізоване Б. М. Тепловим у праці «Розум полководця»[джерело?]. Теоретичне мислення найпослідовніше вивчається в контексті проблем наукової творчості. Одна з найважливіших особливостей практичного мислення полягає в тому, що воно розгортається в умовах дефіциту часу[джерело?]. Так, для фундаментальних наук відкриття закону в лютому чи березні того самого року не має принципового значення. Складання ж плану ведення бою після його закінчення робить роботу безглуздою. У практичному мисленні дуже обмежені можливості для перевірки гіпотез. Усе це робить практичне мислення часом ще складнішим, ніж мислення теоретичне[джерело?].
Творче мислення — критичне мислення
У цій дихотомії творче мислення розглядається як альтернатива не репродуктивному (продуктивне — репродуктивне), а так званому критичному мисленню, звідси і його розуміння й визначення[джерело?]. Ці два види мислення виділені в праці американських психологів Г.Ліндсея, К. С. Халла, Р. Ф. Томпсона[джерело?]. Творче мислення — це мислення, результатом якого є відкриття принципово нового чи удосконаленого вирішення того чи іншого завдання[джерело?]. Критичне мислення являє собою перевірку запропонованих рішень з метою визначення області їхнього можливого застосування[джерело?]. Творче мислення спрямоване на створення нових ідей, а критичне виявляє їхні недоліки й дефекти[джерело?]. Для ефективного вирішення завдань необхідні обидва види мислення, хоча використовуються вони роздільно: творче мислення є перешкодою для критичного і навпаки[джерело?].
За змістом спонукальних механізмів розумового процесу
Оцінне мислення — емоційне мислення
Цю дихотомію ввів Г. Майєр у 1908 р. Оцінне мислення, спонукається пізнавальним інтересом, емоційне — потребами почуття й волі. Емоційне мислення, у свою чергу, підрозділяється на вольове й афективне. Останнє тісно пов'язане з естетичним і релігійним мисленням.
За розумовою установкою
За функціями, які виконує мислення у загальному процесі життєдіяльності розрізняють абстрактну і конкретну «розумову установку» (Курт Гольдштейн). Таке розрізнення необхідне для аналізу мислення у хворих з ураженням мозку. Здорова людина вільно володіє обома установками: якщо навколишні умови знайомі й звичні, вона діє в них «конкретно», якщо ж об'єктивна ситуація істотно змінюється й потрібно зрозуміти, як треба в ній поводитися, людина переходить до «абстрактного» способу. Остання здатність утрачається хворими, і відтоді навколишній світ вимагає спеціальної організації, щоб конкретна поведінка в ньому була адекватною. Таким чином, абстрактна розумова установка є необхідною умовою функціонального забезпечення конкретної.
Генетична класифікація видів мислення
Мислення людини протягом життя не залишається незмінним, воно має вікову динаміку, що дозволяє розглядати види мислення як рівні його розвитку (генеза)[джерело?]. Виділяють три основних рівні розвитку мислення: наочно-дійовий; наочно-образний; словесно-логічний. Кожний із цих рівнів визначається двома критеріями[джерело?].
Першим із них служить та конкретна форма, у якій потрібно пред'явити суб'єктові об'єкт чи ситуацію, щоб ними можна було успішно оперувати[джерело?]:
- об'єкт як такий у своїй матеріальності й конкретності;
- зображений на малюнку, схемі, кресленні;
- описаний у тій чи іншій знаковій системі.
Уміння виконувати практичні, наочні, вербальні завдання служить найпростішим показником відповідних рівнів розвитку мислення[джерело?]. Оперування об'єктами, поданими в усе віддаленіших від конкретності узагальнених формах, вимагає як освоєння нових розумових засобів, так і продуктивного розвитку пізнавальної сфери в цілому[джерело?].
Другий критерій виділення рівнів мислення (праві частини назв) відповідає тим основним формам чи способам, за допомогою яких сама людина уявляє й пізнає навколишній світ[джерело?]:
- через практичну дію з об'єктом;
- за допомогою образних уявлень;
- за допомогою логічних понять й інших знакових утворень.
Див. також
Джерела
- Мислити — академічний тлумачний словник української мови [Архівовано 4 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
- Карамишева Н. В. Логіка. Пізнання. Евристика: Посібник для студентів та аспірантів. — Львів: Астролябія, 2002. — 356 с.
- Опитувальник «Визначення типів мислення» Дж. Брунера online [Архівовано 22 червня 2010 у Wayback Machine.]
- А. А. Брудный Психологическая герменевтика[недоступне посилання з липня 2019]
Література
- С. Кримський. Мислення // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 378. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
Посилання
- Думання [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 2 : Д — Є, кн. 3. — С. 389-390. — 1000 екз.
Виноски
| |||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||
|
