| Остеоартроз | |
|---|---|
 | |
| Спеціальність | сімейна медицина, ортопедія і ревматологія |
| Симптоми | артрит |
| Препарати | ібупрофен, Глюкозамін, valdecoxibd, флурбіпрофен, кетопрофен, oxaprozind, Мелоксикам, індометацин, диклофенак, (RS)-fenoprofend, sulindacd, tolmetind, етодолак, діфлунізалd, напроксен, піроксикам, Целекоксиб, набуметон, Рофекоксиб, ацетилсаліцилова кислота, tolmetind, етодолак, tepoxalind, піроксикам, sulindacd, (RS)-fenoprofend, кетопрофен, набуметон і флурбіпрофен |
| Класифікація та зовнішні ресурси | |
| МКХ-10 | M15-M19, M47 |
| OMIM | 165720 |
| DiseasesDB | 9313 |
| MedlinePlus | 000423 |
| eMedicine | radio/492 |
| MeSH | D010003 |
| SNOMED CT | 227588009 |
 Osteoarthritis у Вікісховищі | |
Остеоартро́з (новолат. osteoarthrosis, від грец. το οστεον — кістка, το αρθρον — суглоб; синоніми: деформуючий остеоартроз (ДОА), артроз, деформаційний артроз) — дистрофічне захворювання суглобів, яке розвивається через дегенерацію суглобового хряща.
Етіологія
Розрізняють первинний та вторинний остеоартроз. У виникненні первинного остеоартрозу грає роль пошкодження суглобового хряща при травмах, статичних перевантаженнях (зайва вага), тривалих нерівномірних навантаженнях (сколіоз хребта, плоска стопа), генетична схильність. Вторинний остеоартроз внаслідок передуючих захворювань суглобів: хронічні артрити, остеохондропатії, вроджені дисплазії, повторні гемартрози (при гемофілії) та ін.
Патогенез
У генезі остеоартрозу провідне місце займають пошкодження хондроцитів, втрата еластичності хряща, виникнення мікротріщин та проникнення через них у хрящ ряду ферментів синовіальної рідини. При цьому разом із деструкцією хряща відбувається його регенерація, часто нерівномірна та зайва, а також зміни субхондріальної кістки з розростанням крайових остеофітів, фіброзом синовіальної оболонки, склерозом та зморщенням капсули суглоба. Іноді виникає реактивний синовіт внаслідок подразнення синовіальної оболонки шматочками некротизованого хряща.
Клінічні прояви
Захворювання проявляється болем у суглобах під час руху, навантаженнях та зміні погоди, скутістю після відпочинку. Іноді виявляється деформація уражених суглобів. Зона ураження:
- колінні і тазостегнові суглоби;
- плеснофаланговий суглоб перших пальців стоп;
- міжфалангові суглоби кистей рук.
Клінічна картина остеоартрозу:
- болі в уражених суглобах
- скутість в ураженому суглобі після спокою, не перевищує 30 хвилин
- різний ступінь порушення рухливості суглоба при виконанні окремих рухів
- відчуття нестабільності в ураженому суглобі
- функціональні обмеження, аж до зниження працездатності у просунутих випадках
- больові точки навколо суглоба
- збільшення обсягу ураженого суглоба
- крепітація при русі, а деколи розвитку блокади суглоба — малорухомість
Біль і порушення рухливості — головні ознаки остеоартрозу. Протягом деформівного артрозу розрізняють 3 стадії:
- I стадія характеризується стомлюваністю кінцівки, помірним обмеженням рухів в суглобі, можливий невеликий хрускіт. В спокої і невеликому навантаженні болі відсутні. Зазвичай виникають болі на початку ходи — «стартові болі» або після тривалого навантаження. Рентгенологічно виявляється звуження суглобової щілини (відстань між суглобними поверхнями стегнової і великої гомілкової кістки) за рахунок субхондрального склерозу.
- II стадія характеризується наростанням обмеження рухів, які супроводжуються хрускотом. Виражений больовий синдром, зменшується тільки після тривалого відпочинку. З'являється деформація суглоба, зменшується маса м'язів, обмеження нормальної рухливості в суглобі, кульгавість. Рентгенологічно виявляється звуження суглобової щілини в 2-3 рази порівняно з нормою, виражений субхондральний склероз, остеофіти в місцях найменшого навантаження.
- III стадія характеризується майже повною втратою рухливості в суглобі, зберігаються тільки пасивні колихальні рухи, виражене порушення згинальної рухливості. Болі зберігаються і в спокої, не проходять після відпочинку. Можлива нестабільність суглоба. Рентгенологічно — суглобова щілина майже повністю відсутня. Суглобова поверхня деформована, виражені крайові розростання. Виявляються множинні кісти в субхондральних зонах суглобових поверхонь.
Лікування
Зменшення навантаження на уражені суглоби, застосування засобів, що покращують кровообіг та метаболізм у суглобових тканинах, зменшують прояви реактивного синовіту. Призначають біостимулятори (алое, склоподібне тіло, румалон) в/м по 1 мл щоденно або через день упродовж 25 днів. Курс лікування проводять 2 рази на рік: 1 раз румалон та 1 раз склоподібне тіло або алое. Біостимулятори протипоказані при алергічних реакціях та пухлинах. Для покращення загального та місцевого кровообігу застосовують періодично но-шпу та нікошпан. Для купування спазму м'язів рекомендують центральні міорелаксанти.
Методи лікування деформівного остеоартрозу можна розбити на три великі групи:
Немедикаментозне лікування.
- Суглобова гімнастика, ЛФК, інтегративна кінезітерапія, зниження маси тіла при ожирінні. Короткочасний відпочинок і додаткова опора при ходьбі у разі коксартрозу і гонартрозу. Уникати переохолодження.
- Фізіотерапія: магнітотерапія; електро-, фонофорез гідрокортизону/бішофіту; озокерит/парафін при відсутності синовіту.
Медикаментозне лікування.
- Базисна терапія.
- Нестероїдні анальгетики.
- Лікування синовіту.
- Хірургічне лікування включає:
- артроскопічну операцію у молодих пацієнтів,
- коригувальну остеотомію кістки,
- ендопротезування суглоба при 3-4 стадії артрозу.
Лікування хворого з остеоартрозом має бути комплексним.
Подальша лікувальна тактика:
- механічне розвантаження уражених суглобів
- зменшення запалення
- запобігання прогресуванню захворювання
Профілактика
Неправильна постава, незручне положення за столом (партою), тривале нерухоме положення під час виконання письмових робіт призводить до викривлення хребта. Це у дівчаток трапляється значно частіше, ніж у хлопчиків. Хребет безпосередньо зчленований із тазом і незабаром його викривлення призводить до порушення рівномірного навантаження на таз. Внаслідок цього він компенсує нерівномірне навантаження зміною свого положення: таз нахиляється в той чи інший бік. Оскільки формування тазу закінчується у період статевої зрілості, і до 15-16-річного віку кістки його ще дуже пластичні й податливі, то викривлення хребта зрештою може призвести до стійкої асиметрії тазу. Зміна форми тазу, кутів нахилу його кісток (крижів, лобкових дуг), характеру зчленування між хребтом і крижами змінює розподіл навантаження на ноги та, окрім того, у майбутньому у дівчаток, може призвести до ускладнень під час пологів.
Джерела
- Довідник дільничого терапевта по фармакотерапії/під ред. М. В. Бочкарьова та Є. А. Мухіна. — Кишинів: Картя молдовеняске, 1986.
Посилання
|
