Поступ Паломника

Поступ Паломника
The Pilgrim's Progress
Жанр	алегорія
Тема	алегорія
Автор	Джон Буньян
Мова	англійська
Опубліковано	1678
Країна	Англія
У «Гутенберзі»	131
Цей твір у Вікісховищі

Поступ Паломника від цього світу до того, що прийде (англ. The Pilgrim's Progress from This World, to That Which Is to Come) — релігійна утопічна поема-алегорія англійського письменника і проповідника Джона Буньяна. Інші варіанти перекладу назви «Похід паломника» або «Мандрівка пілігрима». Її вважають одним із найвизначніших творів богословської літератури в англійській літературі та родоначальником наративного аспекту християнських творів.

Історія написання та видання

Джон Буньян розпочав свою роботу, перебуваючи у в'язниці графства Бедфордшир за порушення Закону про монастир 1664 року, який забороняв проведення релігійних служб поза егідою встановленої Англійської церкви. Перша частина була завершена в 1677 році та внесена до Реєстру канцелярських товарів 22 грудня 1677 року. Вона була ліцензована та внесена до «Каталогу термінів» 18 лютого 1678 року, що вважається датою першої публікації.[15] Після першого видання першої частини в 1678 році, розширене видання з доповненнями, написаними після звільнення Буньяна, з'явилося в 1679 році. Друга частина з'явилася в 1684 році. За життя Джона Буньяна видано одинадцять видань першої частини, опублікованих послідовно в роки з 1678 по 1685 і в 1688, і було два видання другої частини, опубліковані в 1684 і 1686 роках.

Перекладено більш ніж 200 мовами. Англомовний текст містить 108 260 слів і поділений на дві частини, кожна з яких читається як безперервна розповідь без поділу на глави.

Зміст

Перша частина

Побожну людину арештували, під час цього він мав видіння: посеред поля, спиною до свого житла в Місті Руйнування (Теперішнє життя) стоїть людина, згублена під тяжкістю гріхів, у руках у нього книга. З цієї книги людина (в подальшому відомий як Християнин) дізнався, що місто буде спалене небесним вогнем і всі жителі його загинуть, якщо негайно не стануть на шлях, що веде від смерті до Вічного життя.

Мапа шляху паломника від Міста Руйнування до Небесного міста

Домашні визнали Християнина божевільним, а сусіди зло насміхалися, коли він залишив будинок у Місті Руйнування, сам не знаючи, куди йде. Слідом за Християнином пустилися двоє сусідів: Упертий і Зговірливий У полі зустрівся хтось на ім'я Євангеліст, який вказав Християнину на Хвіртку, що височіла вдалині, і звелів йти прямо до них, нікуди не звертаючи. Упертий повернувся до Міста Руйнування, не діставши відповіді на запитання, що чекає їх за Хвірткою. Зговірливий теж залишив Християнина, коли побачив, як той вступив у непролазну Багнюку смутку — місце на шляху до Хвіртки, куди стікаються нечистоти гріха сумніву і страху, що опановують грішником, який прокинувся від затемнення. Ні обійти стороною цю Багнюку, ні осушити або замостити її неможливо.

За Багнюкою смутку Християнина чекав Мирський Мудрець. Він спокусив мандрівника промовами про те, що знає більш простий і дієвий спосіб позбутися тягаря гріхів, ніж сповнена грізних небезпек мандрівка по той бік Хвіртки. Достатньо лише звернути в селище з гарною назвою Благонрав'я і розшукати там людину на ім'я Законність, яка допомогла вже багатьом. Християнин послухав поради, але на манівці його зупинив Євангеліст і направив на шлях істинний, ступивши на який він незабаром дістався Хвіртки. «Стукайте, і відчинять вам», — прочитав Християнин напис над брамою і постукав. Брамник впустив Християнина і навіть підштовхнув його в спину, бо неподалік підносився міцний замок Вельзевула, з якого той пускав смертоносні стріли, що заважали пройти.

Брамник вказав Християнину на безліч шляхів, що лежать за брамою, але лише один з усіх — прокладений патріархами, пророками, Христом та Його апостолами — вузький і прямий. По ньому, Шляхом істини, і повинен йти далі Християнин. Невдовзі три янголи обступили Християнина, обрядили у святковий одяг і вручили йому ключ Обітниці та сувій із печаткою, що є перепусткою до Небесного Міста (Те, що має бути).

Через кілька годин Християнин прийшов до якогось будинку, де все — і кімнати, і предмети в них — символізувало найважливіші істини, без знання яких паломнику не подолати було перешкод. Значення символів роз'яснив Християнину господар цього будинку Тлумач. Християнин незабаром побачив пагорб із Хрестом. Щойно він піднявся до Хреста, як тягар гріхів скотився з його плечей і згинув у могилі біля підніжжя пагорба.

Відвагу Християнина винагороджено привітним прийомом у палаці й довгою бесідою з дівами Мудрістю, Благочестям і Милосердям, що мешкали в ньому. Вранці господарі провели Християнина в дорогу, спорядивши бронею та зброєю, що не старіє і не зношується повік. У долині Приниження Християнин переміг янгола безодні Аполліон, затятий ворог Царя, Якому служив Християнин. Далі шлях Християнина лежав долиною Смертної Тіні, де в темряві йому довелося ступати вузькою стежкою між страшною трясовиною і бездонною прірвою, минаючи вхід у пекло. Благополучно він проминув вертеп велетнів Поганство і Папство.

За долиною Смертної Тіні Християнин наздогнав паломника на ім'я Вірний, який, як і Християнин, пройшов Хвірткою. Так вони йшли, поки не побачили вдалині місто Суєта. Тут їм назустріч вийшов знайомий обом Євангеліст і сказав, що в цьому місті один із них прийме мученицьку смерть. Тут цілий рік тривав ярмарок. Вибір товару широкий: будинки, маєтки, посади, титули, царства, пристрасті, задоволення, тілесні втіхи, багаті дружини та чоловіки, життя тіла та душі; цілодобово безкоштовні видовища: злодійство, вбивство, перелюб, клятвозлочин.

На заклики продавців пілігрими відповідали, що їм нічого не потрібно, крім істини. Ці слова викликали серед торговців вибух обурення. Як порушників спокою Християнина з Вірним притягли до суду, на якому проти них свідчили Заздрість, Забобона і Угодництво. За неправедним вироком Вірного жорстоко стратили, Християнину вдалося втекти. Але недовго довелося йому йти на самоті — його наздогнав той, хто втік з міста Суєта під впливом смерті Вірного. Його ім'я Уповаючий.

Християнин умовив Уповаючого перейти на зручну стежку, що мало не занапастило обох: йдучи нею, вони опинилися біля замку велетня Розпач, який полонив їх і почав мордувати, намовляючи накласти на себе руки і тим самим припинити страшні муки. Християнин був уже готовий прислухатися до відчаю, але Уповаючий нагадав йому заповідь «Не убий». Незабаром мандрівники вже були в Відрадних горах, з вершин яких невиразно виднілися брами Небесного міста. Пастухи Пізнання, Досвідчений, Пильність і Щирий дали Християнину з Уповаючим докладний опис шляху до них. Вони пішли за чорношкірою людиною в сяючому одязі, що пообіцяла проводити їх до Небесного міста, але завела в хитро розставлені тенета. З них пілігримів вивільнив Янгол Божий, який пояснив, що вони потрапили в пастку Спокусника, відомого також як Псевдоапостол.

Християнин і Уповаючий йшли країною Поєднання, про яку говорив пророк Ісая і яку Господь називає Своєю. Повітря тут сповнене дивними ароматами і дзвеніло від чарівного співу птахів. Вони вийшли до річки Смерті, яку їм неодмінно належало перейти, що їм з пригодами і вдалося зробити. Біля воріт Небесного Граду пілігримів зустріло військо Янголів. Пілігрими ввійшли і за ними раптом перетворилися і вдягнулися в шати, що сяяли наче золото.

Друга частина

Щойно Християнин перейшов річку Смерті, його дружина (Християнка) стала обмірковувати своє минуле і майбутнє; її обтяжував тягар провини — адже не тільки собі, а й дітям вона завадила вступити до Вічного життя. Якось уві сні бачила вона Християнина, що стоїть між безсмертними і грає на лірі перед Господом. А вранці в її двері постукав гість на ім'я Таємниця і передав запрошення Господа Небесного Міста прийти до Його трапези.

Сусідки осміяли Християнку, коли дізналися, що вона вирушає в небезпечний шлях, і тільки одна, котра звалася Любов, зголосилася йти разом з нею. За Хвірткою Християнку з дітьми і з Любов'ю привітав Господь. Він вказав шлях, яким пройшов Він і який мав подолати їх.

На цьому шляху жінок з дітьми чекали такі грізні небезпеки, що Тлумач вважав за потрібне дати їм у провідники свого слугу на ім'я Дух Мужності. Він неодноразово рятував мандрівниць, захищаючи їх від страшних велетнів і чудовиськ, які згубили безліч пілігримів, що ступили на стежку, яка веде до Небесного міста.

Скрізь, де проходила Християнка з супутниками, вона чула захоплені розповіді про славні подвиги чоловіка та його товариша Вірного. За час шляху сини її взяли за дружин дочок побожних людей і в них народилися діти. Немовлят, онуків Християнки та Християнина, пілігрими вручили на виховання Пастирю, який пас свої череди на Відрадних горах, а самі спустилися в країну Поєднання. Тут, серед чудових садів, що осіняли береги річки Смерті, вони залишалися доти, доки до Християнки не з'явився ангел зі звісткою, що Цар чекає її до Себе через десять днів.

У належний термін Християна з радістю та благоговінням вступила у річку Смерті; на тому березі вже чекала колісниця, щоб прийняти її та відвезти до Небесного міста.

Стиль

Легко читається, її алегорії прості, розумні, зрозумілі та дуже художні. Джон Буньян написав незвичайний для того часу алегоричний роман, який називають тріумфом техніки сторітелінгу: поєднання вичерпного опису локацій, характерів героїв та послідовного сюжету.

Вплив

Роман Чарльза Діккенса «„Пригоди Олівера Твіста“» має підзаголовок «Поступ паризького хлопця». Назва роману Вільяма Теккерея «Ярмарок марнославства» є алюцією на Місто Суєта. Твір Клайва Льюїса називається Повернення Пілігрима. У повісті Лоїс Макмастер Буджолд «Кордони нескінченності» невеликий уривок «Поступ пілігрима» використовується як пророцтва. У романі Луїзи Мей Олкотт «Маленькі жінки» головні героїні грають у Пілігримів, і дуже докладно згадують та переосмислюють цю гру. Її сюжет заснований на поемі Дж. Буньяна.

Екранізації

З однаковою назвою виходили кінофільми у 1912 (режисер Ворнер Оланд), 1979 (Кен Андерсон), 2005 (Скотт Коутон), 2008 (Денні Карралес) і 2019 (Роберт Фернандез) роках.

Джерела

• Wolfgang Iser: Bunyans «Pilgrim's Progress» · Die kalvinistische Heilsgewißheit und die Form des Romans. In: Willi Erzgräber (Hrsg.): Interpretationen Band 7 · Englische Literatur von Thomas Morus bis Laurence Sterne. Fischer Verlag, Frankfurt a. M. et al. 1970, S. 165—193.