| Сексуальне рабство | |
 | |
| Учасник(и) | sex slaved |
|---|---|
Сексуальне рабство (англ. Sexual slavery) — форма організованого насильницького залучення людей (переважно жінок та дівчат) до проституції. В українському законодавстві за ці злочини передбачена кримінальна відповідальність за ст. 149 Кримінального кодексу України (торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини).
Історія
До визнаних форм сексуального рабства належать гареми з наложницями і одалісками в них. Наложниць мали заможні і шановані чоловіки на зорі юдаїзму та в ранні біблійні часи. Якщо чоловік не мав дітей (особливо сина) від дружини, він міг зі служниці чи рабині зробити наложницю. Її сини вважалися синами законної дружини. Так Авраам і Сара були бездітні, і в старості Сара привела в спальню чоловіка свою служницю Агар, що народила від Авраама сина Ізмаїла.
Старозавітний цар Соломон мав 700 дружин і 300 наложниць. Всі вони походили з чужих земель і були потрібні цареві з політичних причин. Шлюби скріплювали союзи держав. У рабовласницькі часи римлянин з доброї родини, часто одружений і з дітьми, міг вподобати рабиню і просто жити з нею, не оформляючи жодних змін. Рабиня потім могли відпустити на волю.
Князь Володимир мав п'ять законних дружин і гарем: 300 наложниць в Бєлгороді, 300 у Вишгороді і 200 в с. Берестовому недалеко від Києво-Печерської лаври. Це були в основному рабині з підкорених земель.
Китайські імператори мали великі гареми, що народ дуже схвалював. Піддані вважали, що володар має нелюдський запасом життєвої сили через секс з безліччю жінок, від яких виходить енергія інь. Так всім жителям передавалася гармонія інь-ян. Знать теж мала гареми. Дуже часто, одружившись, вони робили накладницями найближчих родичок дружини. Тобто в Китаї наложниця - це племінниця або сестра дружини.
В ісламі гарем - заборонене місце, куди не могла потрапити дівчина зі сторони. Батьки вважали честю продати дівчинку султану. Дитину там вирощували, навчаючи вмінню підтримати розмову, танцям, теології, грамоті, музиці, етикету. Коли дівчина підростала, її показували панові. Якщо вона подобалася, батьки отримували великі гроші, а якщо ні - її не виганяли, але батьки отримували меншу суму. Якщо дев'ять років султан не звертав на неї увагу, наложниця мала право покинути гарем і навіть одружитись, отримавши "придане".
У гаремі жила не одна сотня жінок, і всі вони підкорялися суворим правилам. На нижчому щаблі стояли "джарійє", які займалися прибиранням і обслуговували інших наложниць. Далі слідували "одалик". Саме вони йшли з гарему, якщо султан ними не цікавився. Потім постійні фаворитки, "ікбал". Найвищу посаду обіймала мати правителя, валіде, яка керувала гаремом, а то і країною, і наложницею не була.
У світі
Проституція та порноіндустрія мають перехідний статус. Країни, що приймають і впроваджують Шведську модель протидії проституції, законодавчо визнають проституцію та порноіндустрію формами сексуальної експлуатації жінок як частину насильства проти жінок на грунті гендерної нерівності, стереотипів та мізогінії, а також захищають права проституйованих осіб у рамці неоаболіціонізму, тобто як порятунок, реабілітацію та захист від секс-рабства. Країни, які ще не прийшли до Шведської моделі, тяжіють до легалізації проституції, вважаючи проституцію і порнографію "секс-роботою" і не сприяючи легальному виходу з неї, реабілітації проституйованих та профілактиці втягнення у проституцію.
В Україні
У червні 2020 року Державний секретар США Майк Помпео представив щорічний урядовий звіт щодо торгівлі людьми у світі. Серед іншого, у ньому йдеться про ситуацію з сексуальним рабством в Україні.
«Уряд України не повністю відповідає мінімальним стандартам із викорінення торгівлі людьми, але робить для цього відчутні кроки», – говориться у звіті.
У 2013–2017 роках Україну було віднесено до низки «країн, за якими треба спостерігати», але із 2018-го і до цього року включно статус держави підвищили на одну сходинку до «рівня 2», куди віднесоно такі країни, як Польща, Німеччина, Ліберія, Гондурас, Ісландія, Угорщина, Албанія, Молдова, Мексика, Чорногорія, Руанда, Катар, Сьєрра-Леоне та інші.
У звіті зазначено, що українська влада докладає зусиль у розслідуванні випадків торгівлі людьми, примусової праці, розробляє законодавство для роботи за кордоном, проте суди занадто повільно розглядають справи, що «ймовірно, загострено через корупцію», а міжнародні організації фіксують «продовження недовіри до здатності уряду захистити жертв».
При цьому українки та українці продовжують бути жертвами трудового чи сексуального рабства у Вірменії, Азербайджані, Білорусі, Бельгії, Болгарії, Кіпрі, Данії, Німеччині, Угорщині, Ізраїлі, Латвії, Лівані, Литві, Чорногорії, Португалії, Польщі, Сенегалі, Словенії.
Окремо у звіті йдеться й про ситуацію на окупованих територіях Донбасу.
«На територіях, контрольованих проросійськими силами, варіанти працевлаштування обмежені, – говориться у звіті, – торгівці людьми, за повідомленнями, викрадають жінок і дівчат із зони конфлікту для сексуального й трудового рабства в Україні та Росії».
Див. також
Посилання
- Ex-Prostitutes Say South Korea and U.S. Enabled Sex Trade Near Bases — NYTimes.com [Архівовано 9 березня 2021 у Wayback Machine.]
- Sex-trafficking online resources [Архівовано 23 січня 2011 у Wayback Machine.]
| |||||||||||||||||||||||||||||