Макіавеллі́зм — «використання хитрості й лукавства в керуванні державою або взагалі в адмініструванні», про що йшлося в працях італійського дипломата і письменника епохи Відродження Нікколо Макіавеллі. Слово має аналогічне використання в сучасній психології, що характеризує лукавий стиль міжособистісного спілкування, пов'язаний із цинічними і прагматичними нехтуваннями моралі. «Макіявеллі» як слово стало дуже популярним у кінці XVI-го століття в англійській мові, хоча термін «макіавеллізм» уперше наведений в Оксфордському словнику англійської мови від 1626.
Політична думка
У XVI столітті, одразу після публікації «Державця», макіавеллізм з Італії чумою вповз до північної європейської політики, і спершу інфікував Францію. Саме в цьому контексті Варфоломіївська ніч 1572 року в Парижі стала розглядатися як продукт макіавеллізму. Значною мірою цьому сприяв гугенот Інокентій Жентілле у своїй праці 1576 року «Роздуми про шляхи доброго правління проти Макіавеллі» (Discours contre Machiavel), яка була надрукована в десяти виданнях трьома мовами впродовж наступних чотирьох років. Існує мало слідів макіавеллізму у французьких творах до різанини, не те, що політики не телеграфували свої наміри в письмовому вигляді, до власної книги Gentillet, але ця концепція була підхоплена багатьма сучасниками, і зіграло вирішальну роль у встановленні тривалих популярних концепцій макіавеллізму.
Англійський драматург Крістофер Марло був захопленим прихильником цієї точки зору. У «Мальтійському євреї» (1589-90) «Machievel» в пролозі говорить, що всі вважають його мертвим, але душа його перелетіла через Альпи і він прибув у Британію до друзів. Він вважає релігію іграшкою і стверджує що немає гріха, а є тільки дурість, що влада затверджується тільки силою, а закон, як у дракона, міцний тільки кров'ю. Макіавеллі приїхав, аби грати трагедію єврея, який розбагатів, живучи за його принципами, і просить глядачів оцінити його за заслугами й не судити надто строго.
У наступній п'єсі, «Різанині в Парижі» (1593), Герцог де Гіз і Катерина Медічі змальовуються як макіавеллісти, схиблені на злі від самого початку.
Есе «Антимакіавеллі», написане у XVIII столітті Фрідріхом Великим, королем Пруссії та заступником Вольтера, спростовує «Принца» і макіавеллізм. Уперше воно було оприлюднене у вересні 1740 року, через кілька місяців після того, як він став королем, і є однією з багатьох таких робіт.
Психологія
Макіавеллізм також є терміном, який деякі соціальні та особистісні психологи використовують, щоб описати тенденцію людини бути безпристрасним, і, отже, в змозі самого себе відокремити від загальноприйнятої моралі, обманювати й маніпулювати іншими. У 1960 році Річард Крісті та Флоренц Л. Гейтс розробили тест для вимірювання рівня макіавеллізму людини (іноді називають Мак-тестом). Двадцять пунктів опитування особистості стали стандартним інструментом оцінки макіавеллізму. Люди з високим рівнем макіавеллізму (від 50 балів і вище), як правило, схвалюють такі твердження, як «Ніколи не говори кому-небудь, чому ти робиш щось, якщо тобі це не приносить вигоди» (№ 1), але не ті, на кшталт: «Більшість людей в основному хороші і добрі»(№ 4), «Потрібно завжди бути чесним, попри все», (№ 7) або «Успішні люди в основному чесні й хороші»(№ 11). Користаючи шкалу макіавеллізму, Крісті та Гейтс провели безліч експериментальних тестів, які показали, що міжособистісні стратегії і поведінки «високих Мак» і «низьких Мак» відрізняються. Їхні основні результати були широко розповсюджені. Наприклад, Мак-показники чоловіків, у середньому, трохи більші, ніж показники в жінок.
Сенс поняття складається із трьох психологічних факторів:
- Поведінка. Маніпуляція людьми;
- Відношення. Емоційна маргінальність;
- Нехтування соціальною мораллю.
Мотивація
У 1992 році спонукання до макіавеллізму пов'язували з холодним егоїзмом і розрахунком. Передбачалося, що особи з високими показниками Мак-шкали домагалися свого (наприклад, сексу, успіху, соціального стану) всіма способами. Пізніші дослідження з мотивації людей із високими показниками Мак-шкали в порівнянні з низькими, виявили, що ті надавали високого пріоритету грошам, владі та конкуренції, але натомість відносно низький пріоритет товариським стосункам, інстинкту самозбереження і сімейним проблемам. Вони були зосереджені на абсолютних досягненнях і перемогах будь-якою ціною.
Здібності
Через їхню майстерність в міжособистісних маніпуляціях, особам з високими показниками Мак-шкали неправильно приписувалося володіння вищим розумом, чи здатність розуміти інших людей у соціальних ситуаціях. Проте дослідженнями твердо встановлено, що макіавеллізм не пов'язаний з IQ. Окрім того, дослідження на емоційний інтелект виявили, що насправді високі показники макіавеллізму, як правило, пов'язані з низькою емоційною компетентністю. Також, дослідження показали, що макіавеллізм не має стосунку до просунутішої теорії розуму, себто здатності передбачати те, що інші думають в соціальних ситуаціях. Тож, якщо високі показники Мак-шкали і справді вказують на вміння маніпулювати іншими людьми, це не пов'язано з якимись спеціальними пізнавальними здібностями.
Відносини з іншими рисами особистості
Макіавеллізм є однією з трьох рис особистості, що разом з нарцисизмом і психопатією складають так звану темну тріаду. Деякі психологи вважають макіавеллізм по суті субклінічною формою психопатії, хоча останні дослідження показують, що хоч макіавеллізм і психопатія частково схожі, вони є різними конструкціями особистості.
Макіавеллізм, як було виявлено, негативно корелює з доброзичливістю (англ. Agreeableness) (R = −0,47) і сумлінністю (R = −0,34), факторами великої п'ятірки моделі особистості (NEO-PI-R). Тим не менш, макіавеллізм більш високо корелює з чесністю (англ. Honesty-humility) шестифакторної HEXACO моделі, ніж з будь-яким з факторів великої п'ятірки. Макіавеллізм також був розташований у моделі міжособистісної поведінки, яка складається з двох незалежних факторів сприяння і спілкування. Сприяння посилається на мотивацію до успіху та індивідуалізацію себе, водночас спілкування відноситься до мотивації, щоб злитися з іншими і підтримувати групові інтереси. Макіавеллізм перебуває у квадранті міжособистісної поведінки, що визначається високим сприянням і низьким рівнем спілкування. Макіавеллізм, як було встановлено, лежить на діагоналі моделі міжособистісної поведінки, що зветься англ. self-construal, де наявна тенденція віддавати перевагу спілкуванню через сприяння. Це говорить про те, що люди високими показниками макіавеллізму не просто хочуть досягти, вони хочуть зробити це коштом (або принаймні без обліку) інших.
Див. також
Джерела
- Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х. :Право, 2015
- О. Лозовицький. Макіавеллізм // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.419 ISBN 978-966-611-818-2
Література
- М. Надольний. Мета і засоби // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 371. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
Посилання
- Макіявелізм [Архівовано 14 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1960. — Т. 4, кн. VII : Літери Ле — Ме. — С. 895-896. — 1000 екз.
- ТЕСТ: «МАК-ШКАЛА» [Архівовано 17 березня 2014 у Wayback Machine.]