| |
| |
| Систематична назва (IUPAC) | |
|
(RS)-5-methoxy-2-[(4-methoxy-3,5-dimethyl- pyridin-2-yl)methylsulfinyl]-3H-benzimidazole | |
| Ідентифікатори | |
| Номер CAS | |
| Код ATC | |
| PubChem | |
| DrugBank | |
| Хімічні дані | |
| Формула | C17H19N3O3S |
| Мол. маса | 345,4 г/моль |
| SMILES | & |
| Фармакокінетичні дані | |
| Біодоступність | 35–60% |
| Метаболізм | Гепатичний (CYP2C19, CYP3A4) |
| Період напіврозпаду | 1 - 1,2 години |
| Виділення | 80% Нирковий 20% фекальний |
| Терапевтичні застереження | |
| Кат. вагітності | |
| Лег. статус |
Prescription Only (S4) (AU) P (UK) OTC (US) |
| Шляхи введення | перорально, внутрішньовенно |
Омепразол (англ. Omeprazole, лат. Omeprazolum) — синтетичний препарат, що є похідним бензимідазолу та належить до групи інгібіторів протонної помпи, для перорального та парентерального застосування. Омепразол використовується при лікуванні диспепсії, пептичної виразки, гастроезофагеальної рефлюксної хвороби і синдрома Золлінгера — Еллісона. Препарат був розроблений у 1979 році у Швеції компанією «AstraZeneca» під назвою Лосек (Losec) і Прилосек (Prilosec), та зараз продається багатьма виробниками під різними назвами. Омепразол є одним з найпоширеніших ліків, що прописується у всьому світі та знаходиться у вільному продажу в деяких країнах.
Омепразол входить до переліку найнеобхідніших ліків Світової Організації Охорони Здоров'я (англ. World Health Organization's List of Essential Medicines).
Фармакологічні властивості
Омепразол — синтетичний препарат, що є похідним бензимідазолу та належить до групи інгібіторів протонної помпи. Механізм дії препарату полягає у інгібуванні ферменту парієтальних клітин шлунку H+/K+ АТФази (який також називають протонною помпою), що призводить до блокування переносення іонів водню із парієтальних клітин у порожнину шлунку та гальмування кінцевого етапу секреції соляної кислоти. Після введення в організм омепразол накопичується в каналах обкладочних клітин шлунку, саме у просвіт яких заходять частини молекул протонної помпи, де виключно і відбувається взаємодія препарату із ферментом H+/K+ АТФазою виключно парієтальних клітин шлунку. Омепразол має найвищу ефективність при показнику pH шлункового соку близько 4. Омепразол пригнічує секрецію соляної кислоти парієтальними клітинами слизової оболонки шлунку; у тому числі як спонтанну (базальну), так і стимульовану гістаміном, гастрином та ацетилхоліном. Оскільки застосування омепразолу знижує рівень кислотності шлунку, то це призводить до стимуляції вироблення гастрину. Омепразол має власну активність проти Helicobacter pylori і використовується у схемах ерадикації цього мікроорганізму. Омепразол має середній серед усіх блокаторів протонної помпи час зв'язування із протонною помпою— 30 годин, що менше, ніж у пантопразолу (46 годин), більше, ніж у лансопразолу (становить лише 15 годин), та рівний такому показнику у рабепразола. Омепразол у найбільшому ступені серед інгібіторів протонної помпи взаємодіє із системою цитохрому Р-450, що призводить до збільшення його взаємодії з іншими лікарськими препаратами (зокрема, клопідогрелем, циклоспорином та метотрексатом) та деяке зниження ефективності застосування препарату в порівнянні з іншими блокаторами протонної помпи. При застосуванні омепразолу в дозі 00 мг/добу протягом 2—4 тижнів спостерігається заживлення виразки дванадцятипалої кишки у більшості хворих, при застосуванні протягом 4—8 тижнів аналогічної дози препарату при виразці шлунку також спостерігається заживлення виразки у більшості хворих. Висока ефективність омепразолу спостерігається при застосуванні даного препарату і при гастроезофагеальній рефлюксній хворобі, а також при синдромі Золлінгера — Еллісона. При тривалому застосуванні омепразолу (більше 3 років) спостерігається збільшення кількості хромафінних клітин у слизовій оболонці шлунку, що пов'язано із підвищеним виробленням гастрину на фоні тривалого застосування препарату, а також у разі тривалого застосування омепразолу підвищується ризик виникнення карциноїду шлунку. У 2010 році FDA випустило бюлетень із попередженням про підвищений ризик переломів стегна, зап'ястя та хребта при тривалому (більше 1 року) або при застосуванні у високих дозах препаратів із групи блокаторів протонної помпи (у тому числі омепразолу, а також езомепразолу, пантопразолу, лансопразолу, рабепразолу та декслансопразолу).
Фармакокінетика
Омепразол швидко та повністю всмоктується при прийманні всередину, біодоступність препарату при пероральному застосуванні складає 35 % при першому прийомі, та до 60—65 % при повторному застосуванні. Максимальна концентрація омепразолу в крові досягається протягом 0,5—3,5 годин. Омепразол майже повністю (на 90—95 %) зв'язується з білками плазми крові. Омепразол всмоктується у слизовій оболонці тонкого кишечника, та накопичується у парієтальних клітинах шлунку. Після всмоктування омепразол перетворюється у активну форму — сульфенамід, та незворотньо зв'язується із молекулою цистеїну протонної помпи. У інших тканинах омепразол не створює високих концентрацій, погано проходить через гематоенцефалічний бар'єр, може проходити через плацентарний бар'єр та виділятися у грудне молоко. Метаболізується омепразол у печінці з утворенням трьох неактивних та малоактивних метаболітів. Виводиться препарат із організму переважно із сечею (у середньому 77 %), частково із калом (20 %). Період напіввиведення препарату становить 0,5—1,5 години, при печінковій недостатності та нирковій недостатності цей час може зростати.
Показання до застосування
Езомепразол застосовується при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки, синдромі Золлінгера-Еллісона, гастроезофагеальній рефлюксній хворобі та рефлюкс-езофагіті, хронічному гастриті, шлунково-кишкових кровотечах, у схемах ерадикації Helicobacter pylori, для профілактики та лікування медикаментозних уражень шлунку та дванадцятипалої кишки, спричинених нестероїдними протизапальними препаратами.
Побічна дія
При проведенні спостережень виявлено, що при застосуванні омепразолу побічні ефекти спостерігаються нечасто, та не мають серйозних клінічних наслідків. При застосуванні препарату можуть спостерігатися наступні побічні ефекти:
- Алергічні реакції та з боку шкірних покривів — нечасто висипання на шкірі, свербіж шкіри, кропив'янка, гіпергідроз; рідко (0,01—0,1 %) фотодерматоз, алопеція, бронхоспазм, набряк Квінке, гарячка, анафілактичний шок; дуже рідко (менше 0,01 %) синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лаєлла.
- З боку травної системи — нечасто (0,1—1 %) сухість у роті; рідко стоматит, кандидоз кишківника, гепатит, жовтяниця; дуже рідко печінкова недостатність.
- З боку нервової системи — нечасто безсоння або сонливість, запаморочення, парестезії; рідко збудження, депресія, сплутаність свідомості, порушення смаку; дуже рідко галюцинації, агресія.
- З боку сечостатевої системи — дуже рідко інтерстиційний нефрит, гінекомастія.
- Зміни в лабораторних аналізах — рідко спостерігаються лейкопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, панцитопенія, підвищення активності амінотрансфераз в крові, гіпонатріємія, гіпомагніємія.
Протипоказання
Омепразол протипоказаний при підвищеній чутливості до препарату, порушеннях функції печінки, вагітності та годуванні грудьми.
Форми випуску
Омепразол випускається у вигляді таблеток та капсул по 0,01; 0,02 та 0,04 г і ліофілізату для ін'єкцій у флаконах по 0,04 г. Сучасною формою випуску препарату є желатинові капсули із мікрогранулами омепразолу (пелетами), які випускаються також по 10 та 20 мг препарату в капсулі. Омепразол випускається у вигляді нефіксованої комбінації з кларитроміцином та тинідазолом під торговою назвою «Пілобакт», з кларитроміцином та амоксициліном під торговими назвами «Пілобакт АМ» та «Пілобакт Нео». Омепразол випускається також у комбінації з домперидоном.
Посилання
- Омепразол: р-н | таб. mozdocs.kiev.ua
- https://www.rlsnet.ru/mnn_index_id_1680.htm [Архівовано 30 жовтня 2017 у Wayback Machine.]
- Омепразол [Архівовано 9 червня 2016 у Wayback Machine.]