Соціа́льне дистанціюва́ння — комплекс санітарно-епідеміологічних заходів немедикаментозного характеру, спрямованих на зупинку або уповільнення поширення заразної хвороби. Мета соціального дистанціювання — зниження ймовірності контакту між інфікованими і неінфікованими людьми, щоб зменшити рівень передачі інфекції, захворюваності та, врешті, смертності.
Соціальне дистанціювання найбільш ефективне, коли інфекція здатна передаватися повітряно-крапельним шляхом (при кашлі або чханні); при безпосередньому фізичному контакті, в тому числі сексуальному контакті; при непрямому фізичному контакті (наприклад, через дотик до забруднених поверхонь — фомітам); або при передачі повітряним шляхом (коли мікроорганізм здатний зберегти активність в повітрі протягом тривалого періоду).
Соціальне дистанціювання може бути менш ефективним у випадках, коли інфекція передається здебільшого водою чи їжею, чи ж переносниками, такими як комахи (комарі), і зрідка — від людини до людини. Серед можливих недоліків соціального дистанціювання — самотність, зниження продуктивності праці і втрата інших переваг, пов'язаних з взаємодією людей.
Історично, як засіб запобігання поширенню прокази та інших інфекційних захворювань через соціальне дистанціювання, використовувалися лепрозорії і лазарети.
Посилання
- Harry Stevens, «Why outbreaks like coronavirus spread exponentially, and how to 'flatten the curve'», The Washington Post, 14 March 2020, «These simulations show how to flatten the coronavirus growth curve»
|
