| Хвороба руху | |
|---|---|
 | |
| Спеціальність | невідкладна медична допомога, неврологія і оториноларингологія |
| Препарати | bromodiphenhydramined, прометазин, Дименгідринат, chlorcyclizined, (RS)-meclizined, Аерон і (RS)-meclizined |
| Класифікація та зовнішні ресурси | |
| МКХ-11 | NF08.3 |
| OMIM | 158280 |
| DiseasesDB | 11908 |
| MeSH | D009041 |
 Motion sickness у Вікісховищі | |
Морська хвороба (кінетоз) — захворювання, яке виникає в результаті монотонної коливальної дії. Проявляється відчуттям заколисування та нудотою, а в разі більш тяжкого перебігу й блюванням. Через те, що таке ураження спостерігали найперше при морських подорожах, вона й отримала таку назву. Але морська хвороба є лише одним з варіантів хвороби захитування (англ. Motion sickness). На неї страждають не лише ті, що подорожують по морю, але й пасажири в автомобілях, потягах і літаках. Зазвичай люди відчувають тільки невеликий дискомфорт, але іноді хвороба проявляється й у тяжчій формі, повністю позбавляючи людину можливості займатися звичними справами. До захитування схильна майже половина дітей, подорожуючи на автомобілях і літаках, і майже усі пасажири, що опинилися на борту корабля в бурхливому морі.
Головну роль в розвитку морської хвороби грає вестибулярний апарат (півкруглі канали і отоліти), розташований у внутрішньому вусі. Він реагує на положення та рухи голови. Інформацію про положення тіла в просторі передають також пропріоцептори, розташовані в м'язах, сухожиллях і суглобах. Спільно з візуальними рецепторами вестибулярний апарат і пропріорецептори запам'ятовують зміни положення тіла і передають інформацію в мозок.
Клінічні прояви
Основні прояви: погане самопочуття, запаморочення, нудота, блювання. При значній хитавиці морська хвороба з'являється у більшості людей, що вперше здійснюють поїздку по морю. Кількість людей, не схильних до захитування невелика (6—8 %). Лікувальні засоби малоефективні. До класичних симптомів морської хвороби належить неприємне відчуття в животі, блідість і холодний піт, нудота, блювання, запаморочення. Їжа в шлунку перетравлюється повільніше, і відчуття голоду не з'являється довше, ніж зазвичай.
Профілактика
Якщо ви схильні до захитування в невеликому або помірному ступені, то можна понизити його симптоми за допомогою простих заходів:
- сідати на місця, де менше захитує — зазвичай це передні сидіння автівки, перші вагони потягу, середня частина судна, а в літаку — сидіння над крилами;
- якщо можливо, лягти на спину;
- дивитися на віддалені об'єкти або заплющити очі;
- не читати й не розглядати що-небудь в кабіні;
- намагайтеся якомога менше рухати головою.
Зазвичай неприємні відчуття припиняються впродовж 15 хвилин після зупинки. У мандрівників, яким доводиться повторно, через короткі проміжки часу, знову переживати захитування, симптоми стають менш вираженими.
Лікування
Полегшити серйозні прояви морської хвороби допоможуть антигістамінні і антихолінергічні ліки. Усі препарати необхідно приймати щонайменше за 30-60 хвилин по початку поїздки, щоб вони встигли подіяти до того, як шлунок почне реагувати на захитування. Конкретний вибір ліків залежить від стану здоров'я мандрівника, вираження симптомів морській хворобі, тривалості подорожі, седативного ефекту окремих препаратів і особистих переваг.
Іноді пацієнтам, що страждають від морської хвороби, можуть допомогти і нефармакологічні засоби, хоча їх ефективність не завжди підтверджена науковими даними. Як і при вагітності, нудоту і блювоту іноді допомагає полегшити імбир, а також стимуляція біологічно активної точки на внутрішній стороні зап'ястя (приблизно на 5 см нижче основи кисті між двома сухожиллями м'язів). У будь-якому разі застосування таких засобів не дасть побічних ефектів.
Джерела
- MedlinePlus Motion Sickness [1] [Архівовано 5 липня 2016 у Wayback Machine.]
- Brainard A, Gresham C (2014). «Prevention and treatment of motion sickness». Am Fam Physician 90 (1): 41-6.
- Gary P. Barnas Motion Sickness Prevention and Treatment Article Updated: 2005-01-24 [2]
- Gahlinger PM (2000). «A comparison of motion sickness remedies in severe sea conditions». Wilderness Environ Med 11 (2): 136-7.
|
