Антизростання (фр. décroissance; англ. degrowth) — соціально-економічна концепція, яка стверджує необхідність скорочення розмірів економіки для забезпечення суспільного добробуту у довгостроковій перспективі. На відміну від спаду в орієнтованій на зростання економіці, антизростання має на увазі цілеспрямовану економічну і соціальну трансформацію з метою максимізації рівня щастя і благополуччя за рахунок того, що час, що звільняється при скороченні особистого споживання і ефективної організації суспільної праці, присвячується мистецтвам, музиці, сім'ї, культурі та спільноти.
Поняття антизростання було сформульовано в 1970-х роках після публікації доповіді Римського клубу «Межі зростання» і виходу в світ роботи Ніколаса Джорджеску-Регена «Закон ентропії і економічний процес». Як альтернативний варіант перекладу терміна на українську мову пропонується де-зростання.
Історія
Поняття антизростання (фр. Décroissance) було вперше сформульовано французьким філософом Андре Горцем в 1972 році; іншими ж французькими авторами воно стало використовуватися після публікації доповіді Римського клубу «Межі зростання» в тому ж 1972 році. Сам Горц був натхненний роботою Ніколаса Джорджеску-Регена, який опублікував в 1971 році свою головну працю «Закон ентропії і економічний процес».
Фізичні основи
Ключовим моментом для прихильників ідеї антизростання є визнання існування екологічних меж, які обмежують масштаби господарської діяльності. У зв'язку з цим використовуються поняття «екологічної ємності» або «екологічного сліду».
Наприклад, згідно з оцінкою організації Global Footprint Network, нинішній обсяг світової економіки перевищує несучу здатність біосфери приблизно в 1,5 рази (2009), що має на увазі необхідність скорочення масштабів виробництва і споживання на глобальному рівні.
Продовження неконтрольованого економічного зростання вступає в протиріччя з вирішенням глобальних проблем, таких як ризик катастрофічного глобального потепління величиною понад 2 °С, збільшення розриву між багатими і бідними країнами, виснаження природних ресурсів, деградація екосистем і зникнення видів.
У зв'язку з цим товариства «сталого антизростання» використовуватимуть менше невідновлюваних природних ресурсів і перейдуть на відновлювані джерела енергії.
Соціальні основи
антизростання критикує фіксацію сучасного світу — в першу чергу, так званої «глобальної півночі» — на споживанні. Споживацтво, як правило, стає можливим за рахунок нерівності, веде до екологічної деградації, а також не забезпечує осмислене і щасливе життя. Час, що звільняється при скороченні особистого споживання і ефективної організації праці, можна присвятити мистецтвам, музиці, сім'ї, культурі та суспільству.
Стратегії антизростання
До найбільш загальноприйнятих з обговорюваних серед прихильників антизростання можна віднести наступні заходи:
- Просування локальних грошових систем і зміна принципу відсоткового кредитування.
- Перехід до некомерційних організацій і малих підприємств.
- Зміна індивідуальних пріоритетів і переваг і утвердження менш споживацького стилю життя, в першу чергу в таких сферах як харчування, житло і транспорт. Відмова від надмірного споживання продуктів з високим становищем в харчовому ланцюгу (м'ясо), перевагу громадському транспорту, менший розмір житла.
- Обмеження зростання виробництва за рахунок введення екологічних нормативів, зокрема системою квот і аукціонної торгівлі (Cap and Trade) для дефіцитних ресурсів, а також засобами податкової політики.
- Усунення комерційної реклами з громадянських просторів.
- Обмеження робочого часу, більш гнучке його використання. Важливим моментом визнається нове застосування зростання продуктивності праці, а саме, використання його для отримання більшого вільного часу, а не для зростання товарно-грошового потоку, як це відбувається зараз.
- Заохочення «неформальної» локальної економіки на принципах самозабезпечення і взаємодопомоги.
Багато прихильників ідеї антизростання визнають, що відмова від економічного зростання призведе до небезпеки соціального конфлікту між багатими і бідними, в зв'язку з чим необхідно обмежити діапазон доходів і зробити розподіл суспільних благ більш рівномірним. Деякі у зв'язку з цим виступають за введення фіксованого базового доходу для всіх громадян за рахунок держави.
Ряд прихильників ідеї антизростання виступають з антикапіталістичних позицій і закликають до суттєвого обмеження або повної відмови від інститутів ринкової економіки.
Суспільно-політична активність в підтримку антизростання
Рух антизростання включає групи, які підтримують ідеї екологічної економіки, антиспоживацтва і антикапіталізму. У Франції створено Інститут економічних і соціальних досліджень антизростання. Влітку 2012 року було проведено 3000-кілометровий велопробіг «Екотопія» з девізом «До антизростання!», в ході якого в містах між Барселоною і Венецією відбулося 43 публічних акції на підтримку ідеї антизростання. Рух провів міжнародні конференції в Парижі (2008), Барселоні (2010), Монреалі (2011), Венеції (2012) і Лейпцизі (2014). В Європі діє академічна асоціація «Дослідження антизростання» (Research & Degrowth), її метою є «об'єднати вчених, представників громадянського суспільства, активістів і практиків», в неї входять представники близько 40 країн. Велика частина її заходів організовується в Іспанії (Барселона) і Франції.
В Італії існує організація «Рух за успішне антизростання». Концепцію антизростання також підтримує партія «П'ять зірок», що отримала на останніх виборах близько 25 % голосів виборців.
Ідеї антизростання знаходять своє відображення і в позиціях релігійних лідерів. Папа Римський Франциск в енцикліці «Laudato si'» заявив, що багатим країнам пора подумати про стримування економічного зростання та навіть про «кроки в зворотному напрямку, поки не пізно». При цьому він засуджує перебільшену увагу до зростання населення, вказуючи на велику важливість «екстремального» рівня споживання привілейованої меншості.