| Елізабет Кюблер-Росс | |
|---|---|
| нім. Elisabeth Kübler-Ross | |
| Народилася |
7 липня 1926[…] Цюрих,  Швейцарія
|
| Померла |
24 серпня 2004[…](78 років) Скоттсдейл,  США
|
| Країна |
США Швейцарія
|
| Діяльність | психіатр, есеїстка, письменниця |
| Alma mater |
Цюрихський університет, Колорадський університет у Боулдері |
| Галузь | Психіатрія |
| Заклад | Чиказький університет |
| Відома завдяки: | Модель Кюблер-Росс |
| У шлюбі з | Менні Росс (1958—1979) |
| Діти |
Кен Росс Барбара Росс |
| Нагороди | Національна зала слави жінок |
 Елізабет Кюблер-Росс у Вікісховищі
| |
Елізабет Кюблер-Росс (нім. Elisabeth Kübler-Ross, 8 липня 1926, Цюрих — 24 серпня 2004, Скоттсдейл) — американська вчена, психолог швейцарського походження, авторка концепції психологічної допомоги хворим при смерті та дослідниця присмертних переживань. Її книга «Про смерть і вмирання» 1969 року стала бестселером у США. Першою порушила питання про відповідальність лікаря не лише за здоров'я помираючих, а й за те, аби останні дні життя було прожито з гідністю, без страху і страждань. Тема смерті її стала цікавити ще в дитинстві, коли вона вперше побачила помираючого. Це був її сусід, що впав з дерева і помер у своєму ліжку серед рідних і близьких. Тоді Елізабет подумала, що існує правильний спосіб помирати.
Життєпис
Закінчила медичний факультет Цюрихського універститету, після чого 1958 року поїхала до США. Вона багато працювала в лікарнях Нью-Йорка, Чикаґо і Колорадо. Її обурювало ставлення лікарів до смертельно хворих. На відміну від колег, вона з помираючими спілкувалася, слухала їхні сповіді. Так з'явився курс лекцій про передсмертний досвід.
Пізніше у своїх книгах, лекціях і семінарах Кюблер-Росс все більше приділяла уваги власним позатілесним подорожам і потойбічному життю. Кюблер-Росс не вірила в існування смерті й вважала смерть переходом в інший стан. Вона вірила в потойбічне життя і вважала: «Після смерті люди знову стають повноцінними. Сліпі можуть бачити, глухі — чути, каліки перестають бути каліками, оскільки всі їхні недоліки перестають існувати.»
Вона також практикувала відвідини медіумів і водила на них пацієнтів. Відомий випадок, коли один із медіумів пропонував вдовам, із якими працювала Кюблер-Росс, злиття з померлими чоловіками. Після цього деякі вдови повідомляли про отримання венеричних інфекцій.
Вона також познайомилась з одним шарлатаном із Арканзасу, що викладав різні езотеричні практики та нестандартні види релігійно-сексуальної терапії. Не прийнявши подібного, чоловік розлучився з Елізабет у 1979 році, колеги дистанціювались від неї, нанесена відчутна шкода репутації. Проте практичний внесок Кюблер-Росс незаперечний: у США було відкрито близько 2500 госпісів завдяки їй.
1994 року після інсульту, що спричинив частковий параліч лівої частини тіла, Елізабет переїхала жити в Скоттсдейл, Аризона, а 24 серпня 2004 року у віці 78 років померла.
П'ять стадій прийняття смерті
Не зважаючи на те, що будь-яке життя на Землі обмежене часовими рамками й кожна жива істота ніяк не уникне смерті, наближення смерті спричиняє в людей панічний страх. Унаслідок спостережень за реакцією хворих на оголошений смертельний діагноз, Елізабет Кюблер-Росс виділяла п'ять основних етапів психологічних переживань, які можуть проходити в довільному порядку або вибірково:
- Заперечення — людина, отримавши звістку про невиліковність хвороби, в багатьох випадках в перший момент не може збагнути, що це сталося саме з нею, тому не може прийняти почуте;
- Гнів — людина намагається зрозуміти, як таке з нею могло статися, однак не знаходячи раціонального пояснення, як це дуже часто буває в стані афекту, обурюється на лікарів, близьких і навіть сторонніх осіб, звинувачуючи їх у недбальстві та злих намірах;
- Компроміс — люди, все ще надіючись на краще, обіцяють собі або вищим силам корінним чином змінити життя на «правильне», відмовитися від шкідливих звичок, виправити деструктивні вчинки, у разі якщо діагноз не підтвердиться або хвороба відступить. В залежності від психологічних установок, переживання супроводжуються практичними діями, від благань та спокути вини (у психологічно слабких особистостей) до пошуків дієвих рішень (у сильних духом осіб);
- Депресія — людина віддаляється від соціуму, впадає у відчай і переживає жах, при цьому різко падає активність, втрачається інтерес до мирських проблем.
- Прийняття — людина усвідомлює смерть як невідворотний процес та змирюється.
Критика
Багато дослідників знаходять проблеми у цієї моделі:
- За дослідженнями, пацієнти не проходять через усі стадії, а їхній порядок не є сталим
- Кюблер-Росс не використовували методологій збору та аналізу даних, стадії були виділені нею після проведення інтерв'ю з хворими, які носили суб'єктивний характер
- Стадії скоріше вказують хворим, як їм поводитися, а не описують, що хворі відчувають насправді. Хворі та їх близькі підлаштовуються під відому програму стадій.
- Сильна залежність стану хворих від оточення не дає підстав приймати, що вони будуть проходити через однакові стадії.
З моменту публікації книги «Про смерть і вмирання», сучасні експерти поставили під сумнів і розкритикували її центральну ідею, яка полягає в тому, що для того, щоб нарешті пережити втрату близької людини, ми маємо відпустити її та рухатися вперед.
Посилання
- Elisabeth Kubler-Ross, біографія на Women's International Center [Архівовано 3 лютого 2012 у WebCite]
- On death and dying, Нью-Йорк, Scribner, 1969, 260 ст. ISBN 0-02-605060-9
- Questions and Answers on Death and Dying: A Memoir of Living and Dying, Macmillan, 1976. ISBN 0-02-567120-0.
|
