Ернст-Роберт Гравіц

Ернст-Роберт Гравіц
нім. Ernst-Robert Grawitz
Народився	8 червня 1899(1899-06-08) Шарлоттенбург, округ Потсдамd, Провінція Бранденбург, Королівство Пруссія, Німецька імперія
Помер	24 квітня 1945(1945-04-24)(45 років) Бабельсберг, Потсдам, Вільна держава Пруссія, Німеччина, Німецький рейх, Німеччина ·ручна граната
Країна	Німеччина
Діяльність	військовий лікар, інтерніст, мучитель, наглядач концентраційного табору
Галузь	medical tortured
Alma mater	HU Berlin
Науковий ступінь	доктор медичних наук
Знання мов	німецька
Заклад	German Red Crossd
Учасник	Друга світова війна і Перша світова війна
Членство	СС
Роки активності	з 1933
Посада	голова
Військове звання	обергруппенфюрер
Партія	Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини
Батько	Ернст Гравіцd
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Ернст-Роберт Гравіц (нім. Ernst-Robert Grawitz; 8 червня 1899, Шарлоттенбург — 24 квітня 1945, Бабельсберг) — німецький лікар, професор, начальник медичної служби СС, начальник Головного управління Німецького Червоного Хреста, обергруппенфюрер СС і генерал військ СС (20 квітня 1944).

Біографія

Ернст-Роберт Гравіц вітає першокурсниць Школи імперських керівників Німецького Червоного Хреста (Людвігсфельде, лютий 1939).

Народився 8 червня 1899 року в Шарлоттенбурзі в родині військового лікаря Ернста Гравіца (1860 — 1911) та його дружини Гелени (14 жовтня 1869 — ?), уродженої Лібау. Онук відомого німецького лікаря Пауля Гравіца. У 1917 році вступив добровольцем в німецьку армію, потрапив в полон до британським військам, закінчив війну у званні лейтенанта.

Після свого звільнення в 1919 році вступив в Берлінський університет імені Гумбольдта на медичний факультет. В листопаді 1919 року був членом фрайкору «Олімпія». У 1929 році захистив диплом і почав працювати асистентом хірурга в одній з лікарень Берліна.

1 липня 1933 вступив в СС в чині штурмбаннфюрера. У 1935 році Гіммлер призначив Гравіца начальником медичної служби СС і поліції. Під його безпосереднім керівництвом і з його санкції проводилися експерименти над в'язнями концентраційних таборів. Крім того, курирував дослідницьку роботу в різних інститутах СС.

В кінці Другої світової війни працював в бункері Гітлера. Дізнавшись про наближення Червоної Армії, клопотав про переведення в інше місце, але йому було відмовлено. Після цього, 24 квітень 1945, Гравіц наклав на себе руки у своїй садибі в Бабельсберзі (адрес - колишня вулиця СА, 59): підірвав себе двома гранатами разом із дружиною та дітьми.

Особисте життя

Був одружений з Ільзою Тауберт, старшою дочкою Зіґфріда Тауберта. В шлюбі народились 5 дітей.

Експерименти над людьми

З ініціативи Гравіца у концентраційному таборі Равенсбрюк під кервівництвом Карла Гебхардта на 60 поляках провели експерименти з лікування газової гангрени за допомогою сульфаніламідних препаратів. Для цього піддослідним наносили «абсолютно бойові рани» із подальшим введенням в них бруду, скланих осколків тощо з метою виклику гангрени.

В 1943 році Гравіц попросив Гіммлера надати йому 8 ув'язнених концтаборів для експериментів з вірусним гепатитом. У своєму листі він зазначив, що, згідно з даними досліджень, гепатит передається вірусами, а не бактеріями. Гіммлер надав Гравіцу 8 євреїв з КТ Аушвіц. Експерименти проводили у КТ Заксенгаузен.

Під час Нюрнберзького процесу над лікарями діяльність Гравіца була оцінена як злочинна.

Звання

• Фанен-юнкер (4 червня 1917)
• Фанен-юнкер-єфрейтор (31 серпня або 9 вересня 1917)
• Фанен-юнкер-унтер-офіцер (Обер-єгер) (5 або 10 березня 1918)
• Фенріх (16 липня 1918)
• Характерний лейтенант (4 травня 1920) - отримав перед звільненням із рейхсверу.
• Труппфюрер СС (1932)
• Штурмбаннфюрер СС (1 липня 1933)
• Оберштурмбаннфюрер СС (16 серпня 1933)
• Штандартенфюрер СС (5 травня 1934)
• Лейтенант медичної служби резерву (4 березня 1935)
• Оберфюрер СС (30 березня 1935)
• Обер-лейтенант медичної служби резерву (1 лютого 1936)
• Бригадефюрер СС (20 квітня 1937)
• Гауптман медичної служби резерву (16 березня 1938)
• Майор медичної служби резерву (1938 або 1939)
• Группенфюрер СС і генерал-лейтенант військ СС (1 жовтня 1942)
• Обергруппенфюрер СС і генерал військ СС (20 квітня 1944)

Нагороди

• Залізний хрест 2-го класу (10 серпня 1920)
• Почесний кинджал СС (16 лютого 1934)
• Почесний кут старих бійців (лютий 1934)
• Почесний хрест ветерана війни з мечами
• Йольський свічник (16 грудня 1935)
• Німецька імперська відзнака за фізичну підготовку в сріблі (29 червня 1936)
• Спортивний знак СА в бронзі (12 січня 1937)
• Кільце «Мертва голова»
• Почесна шпага рейхсфюрера СС (12 січня 1937)
• Цивільний знак СС
• Хрест Заслуг Червоного Хреста вільного міста Данцига 2-го і 1-го ступеня (1 вересня 1937)
• Почесний знак Німецького Червоного Хреста
  • 1-го класу
  • Зірка (6 вересня 1937)
• Почесний знак Червоного Хреста вільного міста Данцига (18 листопада 1937) — рання версія знаку без свастики.
• Великий офіцер ордена Корони Італії (13 грудня 1937) - нагороджений Бернардо Аттоліко.
• Медаль «За вислугу років в НСДАП» в бронзі (10 років)
• Застібка до Залізного хреста 2-го класу (22 червня 1940) — нагороджений Теодором Айке.
• Медаль «За будівництво оборонних укріплень» (24 жовтня 1940)
• Хрест Воєнних заслуг 2-го і 1-го класу з мечами (1 грудня 1941) — отримав 2 нагроди одночасно.
• Командор ордена Заслуг (Угорщина)
• Командор 1-го класу ордена Білої Троянди з мечами (Фінляндія) (26 січня або 30 червня 1942)
• Почесний знак протиповітряної оборони 1-го ступеня (25 березня 1943)

Образ у кінематографі

Джерела

• Залесский К.А. СС. Охранные отряды НСДАП. — М.: Эксмо, 2005. — 672 с. — ISBN 5-699-09780-5.
• Markus Wicke: SS und DRK. Das Präsidium des Deutschen Roten Kreuzes im nationalsozialistischen Herrschaftssystem 1937–1945 VICIA, Potsdam, 2002, ISBN 3-8311-4125-8.
• Wolfgang U. Eckart: SS-Obergruppenführer und General der Waffen-SS Prof. Dr. med. Ernst Grawitz. In: Gerd R. Ueberschär (Hrsg.): Hitlers militärische Elite. Vom Kriegsbeginn bis zum Weltkriegsende. Band 2. Primus, Darmstadt 1998, ISBN 3-89678-089-1, ISBN 3-534-12678-5(Wissenschaftliche Buchgesellschaft), S. 63–71.
• Judith Hahn: Grawitz, Genzken, Gebhardt. Drei Karrieren im Sanitätsdienst der SS. Diss. FU Berlin 2007. Klemm & Oelschläger, Münster 2008, ISBN 978-3-932577-56-7.
• Heiner Lichtenstein: Angepaßt und treu ergeben. Das Rote Kreuz im „Dritten Reich“. Bund, Köln 1988, ISBN 3-7663-0933-1.
• Dermot Bradley (Hrsg.), Andreas Schulz, Günter Wegmann: Die Generale der Waffen-SS und der Polizei. Die militärischen Werdegänge der Generale, sowie der Ärzte, Veterinäre, Intendanten, Richter und Ministerialbeamten im Generalsrang. Band 1: Abraham–Gutenberger. Biblio, Bissendorf 2003, ISBN 3-7648-2373-9, S. 436–444.

• Wolfram Fischer (Hrsg.): Exodus von Wissenschaften aus Berlin. de Gruyter, Berlin 1994, ISBN 3-11-013945-6, S. 555 (Digitalisat).
• Birgitt Morgenbrod, Stephanie Merkenich: Das Deutsche Rote Kreuz unter der NS-Diktatur 1933–1945. Paderborn 2008, S. 130.
• Felix Grüneisen: Das Deutsche Rote Kreuz in Vergangenheit und Gegenwart. Potsdam-Babelsberg 1939, S. 190.
• Hochspringen↑ Zitat bei Ernst Klee: Das Personenlexikon zum Dritten Reich. Wer war was vor und nach 1945. Zweite aktualisierte Auflage. Fischer Taschenbuch Verlag, Frankfurt am Main 2005, ISBN 3-596-16048-0, S. 198.
• Menschenversuch aufs Exempel. In: Der Spiegel. 11/1947.
• Experimente mit Hepatitis: siehe auch Prof. Haagen in Natzweiler und Brachtel in Dachau.
• Brief von Grawitz am 1. Juni 1943, In: Nürnberger Dokumente. Dok. NO 10.
• Schreiben Himmlers vom 16. Juni 1943. In: Nürnberger Dokumente, Dok.NO 11.
• Stanislav Zámečník: Das war Dachau. Luxemburg 2002, S. 284.
• Die ursprünglich Kaiserstraße trug diesen Namen zwischen 1938 und 1945, seitdem heißt sie Karl-Marx-Straße. Klaus Arlt: Die Straßennamen der Stadt Potsdam. Geschichte und Bedeutung. In: Mitteilungen der Studiengemeinschaft Sanssouci e.V. 4. Jg., 1999, H. 4 (bearbeitet Fassung unter www.aip.de/~arlt/SGS/strassennamen.pdf), S. 41.
• Rezensiert für H-Soz-u-Kult von Petra Fuchs, Institut für Geschichte der Medizin, Charité Berlin.