Жиль Деле́з (фр. Gilles Deleuze, МФА: [ʒil dəløz]; *18 січня 1925, Париж — †4 листопада 1995, Париж) — французький філософ ХХ століття.
Від початку 1960-х Делез написав багато значних праць, присвячених питанням філософії, літератури, кіно та образотворчого мистецтва. Найгучнішої слави зажили дві його книги, це Анти-Едіп (1972) й Тисяча плато (1980), обидві в співавторстві з Феліксом Ґваттарі. Його книги Відмінність та повторення (1968) та Логіка сенсу (1969) спонукали Мішеля Фуко сказати, що «один день цього століття, мабуть, назвуть Делезівським». (Натомість Делез так прокоментував цей вислів: «цей жарт розважає таких людей як ми, тоді коли інших дратує».)
Життєпис
Народився в робітничій сім'ї в Парижі, де й провів усе своє життя. Початкову освіту здобував під час Другої світової війни у ліцеї Карно. Крім того, протягом року, Делез відбув додатковий курс (khâgne) у ліцеї Генріха IV. У 1944 році Делез поступив до Сорбонни. Де його вчителями були відомі фахівці з історії філософії, такі, як Жорж Канґієм (Georges Canguilhem), Жан Іпполіт (Jean Hyppolite), Фердінан Альк'є (Ferdinand Alquié) і Моріс де Ґандіяк (Maurice de Gandillac), в подальшому інтерес до Делеза як канонічної фіґури сучасної філософії викликаний багато в чому завдяки цим учителям. Крім того, Делез зацікавився роботами неакадемічних мислителів, таких як Жан-Поль Сартр. Він здобув аґреґацію (agrégation) з філософії у 1948 році.
Делез викладав у різних ліцеях (Ам'єна, Орлеана, Луї Ле Ґранд) до 1957 року, коли посів місце в Сорбонні. У 1953 році він опублікував свою першу монографію, Емпіризм і суб'єктивність, по Юму. Він одружився з Деніз Поль «Фанні» Ґранжуан (Denise Paul «Fanny» Grandjouan) в 1956 році. З 1960 по 1964 він обіймав посаду в Національному центрі наукових досліджень. За цей час опублікував епохальну працю Ніцше і філософія (1962) і заприятелював з Мішелем Фуко. З 1964 по 1969 рік був професором в Університеті Ліона. У 1968 році опублікував дві дисертації, Відмінність та повторення (науковий керівник Ґанділак) і Експресіонізм у філософії: Спіноза (керівник Алкве).
У 1969 році отримав призначення в університет Університеті Париж VIII — Венсенн, експериментального вишу, організованого з метою здійснення освітньої реформи. Цей новий університет залучив цілий ряд талановитих учених, у тому числі Фуко (який запропонував запросити Делеза), і психоаналітика Фелікса Ґваттарі. Делез викладав у Венсені аж до свого виходу на пенсію в 1987 році.
Делез, затятий курець, страждав на виснажливі легеневі хвороби протягом останніх 25 років свого життя. Останні десять років життя ці проблеми все більш загострювалися і підсилювалися, Делезу ставало важко дихати. Хоча частину легеней було видалено, хвороба поширилася по всій легеневій системі. Делез потерпав від трахеотомії, втратив дар мови і вважав що його «прикували, як собаку» до кисневого апарату. В останні роки життя, таке просте завдання, як написання кількох слів, вимагало неймовірних зусиль. У 1995 році Делез покінчив життя самогубством, викинувшись з вікна своєї квартири.
Виноски
Див. також
Література
- К. Богуславська. Дельоз Жиль // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.189 ISBN 978-966-611-818-2
- Дельоз, Жиль // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
Посилання
- Про Жіля Делеза у: Жаклін Рюс. Поступ сучасних ідей: Панорама новітньої науки. [Архівовано 4 січня 2011 у Wayback Machine.]
- О. Є. Герасимова. Жиль Дельоз і перспектива онтології однозначності [Архівовано 2 червня 2008 у Wayback Machine.]
- Г. М. Логінова. Ризоматичність дискурсу Жиля Дельоза [Архівовано 19 лютого 2014 у Wayback Machine.]
- Жиль Дельоз, Фелікс Ґваттарі. Травня 68-го не відбулось [Архівовано 1 грудня 2017 у Wayback Machine.] // Спільне. — 29.11.2017
