|
Запор Класифікація та зовнішні ресурси | |
 | |
|---|---|
| Запор у дитини (рентгенологічне зображення). Колом окреслені скупчення фекальних мас (калові маси — біле "затемнення", оточені кишковими газами темного забарвлення) | |
| МКХ-10 | K59.0 |
| DiseasesDB | 3080 |
| MedlinePlus | 003125 |
| eMedicine | med/2833 |
| MeSH | D003248 |
Запо́р (також закреп та інші; англ. constipation, лат. constipatio) — затримка випорожнення кишечника, утруднення дефекації з частотою до 2 разів на тиждень та відчуттям неповного випорожнення кишок. Є симптомом багатьох хвороб кишок, часто провідним.
Запор — один з найпоширеніших патологічних станів травного тракту в дітей і дорослих. У 20-50 % дорослого населення країн Європи спостерігають запори, причому в жінок дещо частіше, ніж у чоловіків.
Етіологія та патогенез
Запор виникає внаслідок дії багатьох етіологічних факторів, які патогенетично насамперед спричинюють порушення моторної функції травного тракту, найчастіше — товстої кишки.
Рідкий вміст тонкої кишки у товстій кишці перетворюється на щільні калові маси, після чого виводиться з організму. Це забезпечується завдяки абсорбції рідини та мікроелементів, перистальтиці, яка сприяє перемішуванню вмісту кишок і виділенню з них вологи, просуванню калових мас до прямої кишки і подальшому випорожненню.
Для нормального функціювання травного тракту необхідні певні фізіологічні механізми, а саме:
- наявність вмісту в кишках, який за своїми властивостями є подразником для виникнення перистальтики;
- функціонуючий м'язовий апарат та іннервація кишки;
- ендокринна і паракринна регуляція;
- відсутність перешкод для перистальтики;
- нормальна функція м'язів тазового дна;
- збережений рефлекс прямої кишки.
Дефекація залежить не тільки від біологічних механізмів, її можна загальмувати свідомо залежно від умов, у яких перебуває людина.
Класифікація
Спираючись на етіологію запорів, запропонована наступна їх класифікація:
- аліментарний — у разі неправильного та нераціонального харчування з обмеженням рослинної клітковини;
-
неврогенний — у разі порушення регуляції моторної функції кишок:
- дискінетичний, рефлекторний неврогенний запор;
- запор внаслідок гальмування дефекації (звичний запор);
- гіподинамічний — у разі незначної фізичної активності людини;
- внаслідок запальних захворювань кишок (коліт, рідше ентерит);
- проктогенний — при захворюваннях аноректальної зони;
- механічний — за наявності пухлин, звужень товстої кишки, стисканні її зовні;
- внаслідок аномалії розвитку товстої кишки;
- токсичний — у разі хронічних отруєнь (хімічними речовинами, свинцем, морфіном, нікотином);
- внаслідок порушення водно-електролітного балансу — при серцевій та нирковій недостатності, дегідратації різного генезу;
- ендокринний — при гіпотиреозі, гіпопаратиреозі, гіпофізарній недостатності та деяких інших ендокринних захворюваннях;
- медикаментозний — внаслідок застосування психотропних, протисудомних, антихолінергічних лікарських засобів, блокаторів кальцієвих каналів.
Хронічний запор
Узагальнене поняття, яке включає симптомокомплекс специфічних та позакишкових порушень. Застосування терміну «хронічний запор» правомірне за умови його тривання понад 6 місяців.
Крім порушення дефекації, хворі на хронічний запор можуть скаржитися на загальну слабість, дратівливість, порушення сну, поганий апетит, пітливість, метеоризм і дискомфорт у животі.
У хворих на хронічний запор необхідно проводити загальноприйняті лабораторні дослідження (загальні клінічний і біохімічний аналізи крові, сечі), за показаннями — ультразвукове дослідження органів черевної порожнини, ендоскопічне та рентгенологічне обстеження травного тракту, електрокардіографію. Після комплексного обстеження можна робити висновок про функціональну (за відсутності органічних змін з боку внутрішніх органів) чи органічну природу хронічного запору.
Клінічні ознаки
Про наявність функціонального запору свідчать такі ознаки:
- надмірне напруження під час дефекації;
- твердий або «овечий» кал;
- тенезми (біль по ходу кишок до та під час випорожнення);
- відчуття неповного випорожнення кишечника;
- частота дефекації 2 рази або менше на тиждень;
- зменшення маси випорожнень до 35 г на добу або тривалості натужування, яке становить більше ніж 25 % часу дефекації;
- подовження часу просування кишкового вмісту, що визначається за допомогою радіографічної мітки: по тонкій і товстій кишках — до 93 годин і більше, по товстій кишці — до 47-70 годин.
Лікування
Лікування хворих на запор органічного генезу насамперед полягає в лікуванні основного захворювання, а функціонального генезу — в чіткому виконанні загально-гігієнічних норм поведінки і дієтотерапії, а саме: активний спосіб життя, вживання в щоденному раціоні достатньо продуктів, що містять клітковину, і рідини.
Якщо за допомогою зазначених методів нормалізації дефекації досягти не вдається, використовують проносні засоби.
Харчування
Основні статті — Раціональне харчування, Здорове харчування.
Наявність в раціоні рослинної кліковини (харчові волокна) та достатньої кількості води (3-4% від маси тіла на добу) — основні умови для попередження закрепів.
- Клітковина необхідна для живлення мікробіоти кишок, яка живить організм людини корисними молекулами — ферменти, білки, коротколацюгові жирні кислоти (бутират), вітаміни, пептиди та амінокислоти, біосурфактанти, органічні кислоти. Також клітковина підтримує здоров'я шлунково-кишкового тракту; посилює перистальтику (моторику) та проходження їжі по кишці; покращує виведення токсичних речовин; та загалом оптимізує процеси травлення, здоров'я шлунково-кишкового тракту та здоров'я в цілому.
- Мінімальна добова потреба клітковини — 25 г для жінок і 38 г для чоловіків.
- Основні джерела — овочі (особливо коренеплоди та зелень), фрукти (яблука, банани, ягоди, цитрусові, та всі інші фрукти), висівки (клітковина), цільно-зернові каші, бобові, спеції, насіння, гриби та водорості, ферментовані продукти (містять і клітковину, і корисні бактерії, що її перетравлюють і заселяють кишечник людини (квашена капуста, кефір, йогурт, натто, кімчі)).
Проносні засоби
Проносні засоби — група лікарських речовин, які, посилюючи перистальтику кишок, прискорюють його спорожнення. До проносних відносять неорганічні речовини, наприклад, сульфат магнію; органічні олії, зокрема, вазелінова; частини рослин — зокрема ревінь. Механізм дії проносних засобів різний: подразнення хеморецепторів слизової оболонки кишок (фенолфталеїн, ревінь), механічне полегшення просування вмісту по кишечнику (олії), утруднення всисання води в кишках (неорганічні солі).. Більшість проносних засобів затримують абсорбцію води та електролітів у тонкій і товстій кишках. У механізмі проносних засобів також певну роль відіграє вплив на транспорт іонів кальцію в стінці кишок, а також стимулювальний вплив на біосинтез простагландинів.
Класифікація проносних засобів
За механізмом дії
- Перша група. Спричинюють хімічне подразнення рецепторів слизової оболонки кишок. Це препарати рослинного (корінь крушини, листя сени (касії гостролистої) тощо) і синтетичного походження (фенолфталеїн, оксифенізатин, бісакодил);
- Друга група. Спричинюють механічне подразнення рецепторів слизової оболонки кишок, так звані сольові проносні засоби (магнію, натрію сульфат тощо);
- Третя група. Сприяють розм'якшенню калових мас і полегшують проходження їх по кишечнику (вазелінова та рослинні олії).
За впливом на кишечник
- Гальмують абсорбцію рідини з кишечника і стимулюють секрецію. Це препарати, що містять антраглікозиди (корінь ревеню, кора крушини), фенолфталеїн,
- Сприяють збільшенню об'єму вмісту кишечника (морська капуста, агар-агар, висівки, напівсинтетичні полісахариди (лактулоза);
- Змащують слизову оболонку кишечника (вазелінова і мигдалева олії).
- що діють на моторну функцію товстої кишки (корінь ревеню, кора крушини, листя сени, фенолфталеїн, оксифенізатин, бісакодил тощо)
- що діють на моторну функцію тонкої кишки (вазелінова, мигдалева та інші рослинні олії)
- що діють на всі відділи кишечника (сольові, зокрема натрію пікосульфат).
Див. також
- Здорове харчування
- Раціональне харчування
- Здоровий спосіб життя
- Діарея
- Брістольська шкала форми калу
Джерела
- Гастроентерологія дитячого віку. Підручник. (за загальною редакцією Є. В. Прохорова, В. П. Волосовця). Тернопіль. Укрмедкнига. — 2004. — 160 с. ISBN 966-673-068-5 (С.?)
- Гастроентерологія / за ред. Харченко Н. В., Бабака О. Я., — К. Друкар.- 2007. — 720 с. (С.?)
Додаткова література
- Рациональная диагностика и фармакотерапия заболеваний органов пищеварения: справочник врача / АМН Украины, МОЗ Украины ; ред.: О. Я. Бабак, Н. В. Харченко) — 3-е изд., перераб. и доп. — К. : ООО Доктор-Медиа, 2010. — 354 с. — (Б-ка Здоров'я України: гастроэнтеролог). ISBN 978-966-2165-16-6 (рос.)
- Довідник лікаря-гастроентеролога / Харченко Н. В., Анохіна Г. А., Опанасюк Н. Д., Родонежська О. В., Черненко В. В. — К. : 2004. — 101 с. — ISBN 966-8344-04-9
Посилання
- Запор [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.]
|
