Мы используем файлы cookie.
Продолжая использовать сайт, вы даете свое согласие на работу с этими файлами.

Парнокопитні

Подписчиков: 0, рейтинг: 0

Парнокопитні
Період існування: 55.8–0 млн р. т. ранній еоцен — наш час
Жирафа Бізон американський Олень благородний Косатка Свиня дика Верблюд одногорбийThe Cetartiodactyla.jpg
Опис зображення
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Магноряд: Бореоевтерії (Boreoeutheria)
Надряд: Лавразіотерії (Laurasiatheria)
Клада: Scrotifera
Grandorder: Хижокопитні (Ferungulata)
Клада: Унгуляти (Ungulata)
Ряд: Парнокопитні (Artiodactyla)
Owen, 1848
Сучасні підряди / інфраряди
Commons-logo.svg Вікісховище: Artiodactyla

Парнокопитні (парнокопи́ті, паристокопиті, парнопалі), або Оленеподі́бні — ряд плацентарних ссавців, який нараховує приблизно 356 сучасних видів у 23 родинах, з яких деякі, особливо з родини бикових, мають велике економічне значення для людини.

Назви ряду

Назва Оленеподібні є відповідником наукової назви Cerviformes з типовим родом Cervus Linnaeus 1758.

Парнокопиті, паристокопитні, ратичні — це давні назви, які вживали у минулому і позаминулому століттях, коли не знали інших тварин з віддалених континентів і поділяли всіх «копитних» на однокопитих (коні), двокопитих (биків) і 4-копитих, або ратичних (наприклад, кабани). Для двох останніх груп писали «парнокопиті». У монографії І. В. Делегана зі співавторами «Біологія лісових птахів і звірів» (Львів: Поллі, 2005, 600 стор.) у змісті вказано: «Ряд Оленеподібні [ратичні, парнопалі, парнокопитні] Cerviformes seu Artiodactyla Owen, 1848». Тобто назва «парнокопиті» («парнокопитні») стоїть на останньому місці. Те саме показують й багато інших сучасних джерел з українськими назвами звірів. Не всі групи оленеподібних мають копита (наприклад, верблюд, бегемот). Прямий переклад наукової назви Artiodactyla свідчить про наявність парних пальців, а не копит (грец. ἄρτιος — «парний», грец. δάκτυλος — «палець»).

Філогенія та походження

Аналіз морфологічних ознак методами кладистики свідчить, що парнокопиті — парафілетична група. У деяких сучасних філогенетичних реконструкціях їх об'єднують разом із китоподібними та низкою вимерлих форм у надряд Cetartiodactyla (дослівно перекладається як «китопарнокопиті»). До ряду Оленеподібних відносять також родину верблюдових, яка характеризується відсутністю копит (мають звичайні пальці) і рогів (в обох статей). У зв'язку з цим родину верблюдових нерідко виокремлюють до підряду «мозоленогих» (Tylopoda), або навіть вважають такий підряд окремим від «парнопалих» рядом. Остання точка зору тепер не визнається.

Як і багато інших груп ссавців, парнокопиті з'явилися впродовж раннього Еоцену (приблизно 54 мільйони років тому). За формою вони були схожі на нинішніх невеликих оленів: невисокі, коротконогі істоти, які їли листя і м'які частини рослин. На початок пізнього Еоцену (46 мільйонів років тому), три сучасні підряди вже розвинулися: нежуйні (Suina, свині), мозоленогі (Tylopoda, верблюди) і «жуйні» (Ruminantia, включаючи й родини оленевих та бикових).

Проте, оленеподібні були далекі від домінування у той час: «непарнокопиті» (предки сучасних коней і носорогів) були набагато успішнішими і значно численнішими. Представники оленеподібних (парнопалих) виживали у вузьких нішах, зазвичай у найгірших середовищах, і мабуть, у той час вони розвинули свою складну травну систему (зокрема, шлунок), що дозволило їм вижити за рахунок поживи нижчої якості.

Поява трав'янистих угруповань (луки, степи) упродовж Еоцену і їх подальше розповсюдження впродовж Міоцену (близько 20 млн років тому) привели до великих змін: трави були дуже важкі для перетравлення, і парнопалі з їх складними шлунками виявилися більш пристосованими до цього грубого корму, і скоро замінили конеподібних, як панівних на той час великих травоїдних ссавців.

Характеристика

Нога жирафа

Оленеподібні — це ссавці, у яких на кінцівках два середніх пальці (третій і четвертий) служать для опори, а два крайні (2-й і 5-й) переважно рудиментарні, що рідко торкаються субстрату. У них 19 (у домашніх порід менше) спинно-поперекових хребців, без ключиці, з горбкуватим або складчастим шаром емалі на корінних зубах.

Парнопалими ці тварини називаються через парне число пальців, яких у них два або чотири (вісь кінцівки проходить між 3 і 4 пальцями). Спорідненість рідних груп «копитних» (унгулят) уперше помітив зоолог Річард Овен в XIX ст., який запропонував їх поділ на дві сестринські групи «парнопалі» і «непарнопалі».

Парнопалі поділяються на дві групи, які, попри загальну схожість, дуже відмінні:

  • Мозоленогі і жуйні, з другого боку, звичайно високі, мають тільки два пальця на нозі, складніші зуби, щоки, пристосовані до жорсткої трави і багатокамерний шлунок. Вони не тільки мають високорозвинуті травні системи, а й розвинули звичку жувати жуйку: випльовування частково перетвореної їжі, аби жувати її знову, і отримують максимальну можливу від цього вигоду.

Як пропонують молекулярні біологи, одна з груп парнопалих, близька до бегемотів (Hippopotamidae), стала родоначальником ряду китоподібних.

Класифікація

Свиня дика — представник ряду парнокопитих
Представники ряду парнокопитих
Бегемот — представних ряду парнокопитих

Джерела

  • Ряд Оленеподібних (= Парнопалих) у монографії «Види ссавців світу» (MSW3 2005) [1] [Архівовано 12 квітня 2011 у Wayback Machine.]
  • Ряд Artiodactyla на вебпроекті "Дерево життя): Tree of Life Web Project. 2008. Artiodactyla. Even-toed ungulates. Version 04 June 2008 (temporary). [2] [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.] in The Tree of Life Web Project, http://tolweb.org/ [Архівовано 15 травня 2011 у Wayback Machine.] (Схема родоводу, багато літератури та інтернет-посилань).



Новое сообщение