Інкубаці́йний пері́од — максимальний проміжок часу між моментом зараження і появою перших симптомів інфекційного захворювання. Інша назва — прихований період хвороби: людина вже заражена, але хвороба себе ще не проявила.
Є однією із 4 характерних ознак циклічності інфекційного процесу.
Зміни в організмі
Упродовж інкубаційного періоду ушкодження, які виникають у зараженому організмі, непомітні через наявність резервів макроорганізму, невелику кількість або недостатню активність інфекційних агентів. Зміни в організмі досягають певного рівня внаслідок:
- розмноження;
- виділення;
- накопичення токсинів, продуктів життєдіяльності збудника інфекції.
Виникає готовність організму відповісти на подразнення (проникнення збудника в організм). Відповідь організму виконує захисну роль і вмикає природні та специфічні механізми захисту.
Тривалість
Тривалість інкубаційного періоду інфекційної хвороби потрібно знати для визначення терміну карантину, діагностиці внутрішньолікарняних інфекцій тощо. Одним із перших питань, які розглядались на міжнародних конференціях (1852—1927) щодо запобігання поширення епідемій зі Сходу в межах Європи, було встановлення інкубаційного періоду. Це враховувалося при плануванні адміністративних заходів для попередження поширення захворювання.
Час інкубаційного періоду може варіювати від кількох годин (харчові отруєння, грип тощо) аж до десятків років (пріонові хвороби). Тривалість інкубаційного періоду також залежить від:
- стану імунітету зараженого організму;
- заражаючої дози бактерій, вірусів або інших інфекційних агентів, які потрапили в організм;
- патогенності й вірулентності збудника.
Інкубаційний період ГРВІ у дорослих визначається типом захворювання, так як дане поняття об'єднує групу патологій зі схожою симптоматикою. Як правило, під час інкубаційного періоду хвора людина не заразлива для тих, хто її оточує, але при деяких хворобах (вітряна віспа, гепатит А тощо) виділення збудників починається наприкінці інкубаційного періоду хвороби.
|
