Інце́ли (англ. incels, словозлиття від англ. involuntary celibates — «ті, хто мимоволі (вимушено) утримуються (від сексу)») — члени субкультури, що описують себе, як нездатних знайти сексуального партнера, попри бажання це зробити. Провину за вимушене утримання чоловіки-інцели часто повністю покладають на жінок, при цьому інколи закликаючи до зґвалтувань.
Інтернет-форуми інцелів часто характеризуються образами, мізогінією, мізантропією, жалістю до себе, самоненависництвом, расизмом, відчуттям власного права на секс і підтримкою насильства проти сексуально активних людей. Американська правозахисна організація Southern Poverty Law Center описує субкультуру як «частину онлайн-екосистеми прихильників влади чоловіків» і включає її до свого списку груп, що закликають до насильства.
Ідеологія
Багато інцелів для обґрунтування своєї позиції використовують такі поняття, як генетичний детермінізм та еволюційна психологія. Серед інших концепцій, в які схильні вірити інцели: жіноча гіпергамія, генетична перевага чоловіків над жінками, «правило 80/20» (принцип Парето), яке передбачає, що 80 % жінок відчувають потяг до топ 20 % найпривабливіших чоловіків; в середовищі інцелів не білої раси — теорія «просто будь білим» (Just Be White, JBW), згідно з якою європеоїди стикаються з меншими проблемами на побаченнях порівняно з представниками інших рас. Інцели також вважають, що пошук партнера насправді є жорстоким, корисливим та дарвіністським статевим добором, в якому інцели є генетично непридатними, а жінки отримують перевагу за рахунок фемінізму, використання косметики та багатьох інших речей. Інцели можуть пояснювати відсутність успіху в сексуальному житті такими факторами, як сором'язливість, сегрегація за ознакою статі на робочому місці, негативне сприйняття образу тіла, розмір члена, зовнішній вигляд і зазвичай вважають, що найзначущим фактором привабливості потенційного партнера після зовнішнього вигляду є його фінансовий стан. Деякі інцели обґрунтовують свої переконання працями маргінального соціального психолога Брайна Гілмартіна та клінічного психолога Джордана Пітерсона.
Спільноти інцелів є частиною ширшої мережі маносфери. Згідно з «The New York Times», мимовільне утримання є адаптацією ідеї андроцентризму. Правозахисна організація Southern Poverty Law Center (SPLC) описує субкультуру як «частину онлайн екосистеми чоловічої домінації», яку вони у 2018 році почали включати до списку груп, що закликають до насильства. Газета «Нью-Йорк Таймс» писала, що «ця група перетворилася на чоловічий рух, що пропагує супремасизм, до нього входять як самотні, так і одружені чоловіки, які вважають, що жінок необхідно розглядати як сексуальні об'єкти з обмеженими правами». Співтовариства інцелів іноді перетинаються з такими групами, як MGTOW, рух за права чоловіків, відеоблогерами, які вважають, що вони відчувають «справжню вимушену самотність» (True Forced Loneliness, TFL), і пікаперами, хоча, принаймні один з веб-сайтів маносфери висловлював ненависть до пікапу і звинувачував пікаперів та пікап-тренерів у фінансовій експлуатації інцелів. Існують спостереження, що спільноти інцелів перетинаються з ультраправими групами. Центр аналізу радикального права зазначає, що інцели «є частиною зростаючої тенденції радикально-правих рухів», які страждають від неолібералізму, особливо через розширення прав і можливостей жінок та імміграції.
Критика
Як мінімум чотири масові вбивства, в результаті яких загинуло 45 людей, були скоєні в Північній Америці чоловіками, які самоідентифікувалися як інцели і згадували пов'язані з ними імена і тексти в своїх власних текстах чи інтернет-записах. Засоби масової інформації і дослідники критикують спільноти інцелів за мізогінний характер, заохочення насильства, поширення екстремістських поглядів і радикалізацію своїх членів. Починаючи з 2018 року ідеологію інцелів все частіше описують як терористичну загрозу, і напад в лютому 2020 року в Торонто став першим випадком насильства, імовірно пов'язаним з інцелом, який розглядався як терористичний акт.
Див. також
Посилання
|
