| Війчасті | ||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Зображення інфузорій з книги Е. Геккеля «Форми життя», 1904
| ||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||
| ||||||||||||
|
Підтипи
| ||||||||||||
|
Посилання
| ||||||||||||
|
Ві́йчасті, або Інфузорії (Ciliophora), — тип найбільш високоорганізованих найпростіших; включає рухливі й прикріплені форми, одиночні та колоніальні.
Зовнішній вигляд
Форма тіла війчастих різноманітна, розміри від 10 мкм до 3 мм. Тіло вкрите тоненькою щільною оболонкою — кортексом. Більшість видів інфузорій протягом усього життя чи його окремих стадій мають війки. В окремих видів війки, з'єднуючись у пучки, утворюють своєрідні органи руху — циррі. Сукупність всіх війок та їх похідних називається ціліатурою. У зовнішньому шарі цитоплазми інфузорій розташовані скоротливі волоконця — міонеми. В ектоплазмі зазвичай добре розвинені органели нападу й захисту — трихоцисти, мукоцисти, токсіцисти.
Довжина тіла інфузорії-туфельки становить у середньому 300 мк. Велетні серед інфузорій прісних вод (довжина 1—2 мм) — синьо-блакитні трубачі і змієподібні спіростомуми.
Життєвий цикл
Живляться інфузорії дрібними органічними рештками, водоростями, бактеріями, іншими найпростішими тощо. Живлення здійснюється через рот — цитостом. Їжа з рота, розташованого на дні особливої заглибини — перистоми, потряпляє в глотку, а з неї — в травну вакуолю. Неперетравлені рештки їжі виштовхуються через спеціальний отвір — порошицю. Сисні інфузорії всмоктують їжу за допомогою щупалець — мізоцитозом, а деякі паразитичні види (безроті Astomata) мають скорочений рот і живлення здійснюють через поверхню тіла шляхом піноцитозу.
Більшість інфузорій мають скоротливі вакуолі, за допомогою яких здійснюються осморегуляторна та видільна функції.
Інфузорії мають 2 ядра: більше ядро — макронуклеус, що відіграє роль в регуляції обміну речовин та русі, і менше — мікронуклеус, пов'язане зі статевим процесом.
Розмножуються інфузорії переважно безстатевим шляхом — поперечним поділом клітини або пункуванням; періодично в життєвому циклі інфузорій відбувається статевий процес — кон'югація, а також автогамія.
Поширення
Переважна більшість інфузорій живе в прісній і морській воді у складі бентосу і планктону, деякі види — у ґрунтах і у мохах.
Екологія
Багато інфузорій — коменсали і паразити інших тварин: кільчастих хробаків, молюсків, риб, земноводних, ссавців. Деякі паразитарні види (балантидій, іхтіофтиріус, хілодонела, триходина) спричинюють небезпечні хвороби людини, сільськогосподарських тварин і риб.
За несприятливих умов інфузорії перетворюються в цисти; в такому стані вони можуть переноситися вітром в інші водойми.
Систематика
Описано кілька тисяч видів інфузорій, причому неописаних видів може бути в 5-10 разів більше.
У 1970-х роках інфузорій поділяли на 2 класи чи підкласи: війчасті інфузорії (Ciliata) та сисні (Suctoria). Подальші цитологічні та філогенетичні дослідження призвели до значного збільшення числа класів (у системі Gao et al. 2016 року їх виділяли вже 14). Широкого визнання набув поділ інфузорій на підтипи Intramacronucleata та Postciliodesmatophora. В інфузорій підтипу Intramacronucleata поділ макронуклеуса здійснюється мікротрубочками, які збираються всередині самого макронуклеуса, а в підтипі Postciliodesmatophora мікротрубочки утворюються зовні макронуклеуса.
Клас Mesodiniea, можливо, має бути виділеним у третій підтип.
Система інфузорій за Gao et al., 2016:
- тип Ciliophora
- підтип Postciliodesmatophora
- клас Karyorelictea
- клас Heterotrichea
- підтип Intramacronucleata
- клас Armophorea
- клас Cariacotrichea
- клас Colpodea
- клас Litostomatea
- клас Nassophorea
- клас Oligohymenophorea
- клас Phyllopharyngea
- клас Plagiopylea
- клас Prostomatea
- клас Protocruziea
- клас Spirotrichea
- (неясне положення)
- клас Mesodiniea
- підтип Postciliodesmatophora
Філогенетика
Філогенічна кладограма класів війчатих.
| Ciliophora |
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Галерея окремих видів інфузорій
Entodinium
Isotricha intestinalis
Ophryoscolex
Balantidium coli
Див. також
Література
- (рос.) Стрелков А. Паразитические инфузории из кишечника непарнокопытных семейства Equidae. Л., 1939.
- (рос.) Догель В. А., Полянский Ю. И., Хейсин Е. М. Общая протозоология. М.-Л., 1962.
- (рос.) Серавин Л. Н. Двигательные системы простейших. Л., 1967.
|
